— Чого тобі? — запитала я.
Пташка вказала дзьобом на прив’язаний до лапи мішечок, який, імовірно, сильно їй заважав. Щойно я його зняла, тварина відлетіла — схоже, бідолаха злякалася, що якісь чарівники знову навантажать її роботою.
У мішечку лежала записка, написана каліграфічним почерком, який я одразу впізнала. Ти диви, хто б міг подумати, що Фамал і тут мене знайде.
Привіт, Алісо, — починав він, не залишаючи сумнівів щодо адресата. — Сподіваюся, ти добре проводиш час на практиці, подорожуючи до табору. Пам’ятаю, як сам туди вирушав на першому курсі. Особливо мені сподобалося подорожувати на плотах, правда ж, весело? Але про свої враження розкажеш потім, зараз у мене тут для тебе вибухова новина! Раджу сісти зручніше, тому що в нас таке почалося...
Це стосується катакомб під гуртожитком. Їх зараз ретельно вивчають і вже дещо з’ясували. Уяви собі, це не тільки поховання вбитих баранцями під час війни Магії та Вогню жителів Фетесаріна. Гадаю, тепер я вперше абсолютно переконаний у правильності нашого рішення туди спуститися. Річ у тому, що ми розкопали глибші шари і знайшли скелет дракона — зовсім молодого і не чистокровного, лише метрів десять завдовжки. Очевидно, над ним попрацювали відьми, а поховання виконувало функцію жертовника: всі ті люди, заражені Іскрами Талпіра, були своєрідним інкубатором, який підживлював проклятий скелет темною енергією, щоб дати чарам дозріти. Якби ми тоді не упокоїли поховання, за кілька днів він прокинувся б. І тоді могло бути дійсно не до жартів! На щастя, нежитьознавці запевнили, що хоч він і дозрів, але тепер не прокинеться... якщо тільки хтось із відьмачої родини його не активує.
На жаль, мало хто оцінив цей наш подвиг і більшість продовжує кривитися, коли я з’являюся на горизонті. А заодно не припиняють перешіптуватися про вас — зі зверхнім виразом обличчя. Тому зараз нам потрібно докласти всіх зусиль на відновлення своєї репутації. У зв’язку з цим я прошу вас із Ламірою втриматися від сумнівних витівок.
Ну що ж, Алісо, бувай. І пам’ятай, я дуже за тебе хвилююся. Повертайся скоріше, а ще краще — живою та здоровою. До зустрічі!
Фамал
Отже, драколіч, який мало не прокинувся? Нежить категорії 1В — перевертні, які здатні набувати людської подоби — за винятком випадків, коли перетворення заклинює в результаті дефектів під час трансформації під дією Іскор Талпіра. З’являються, коли нежить категорії 1А або цілий шабаш представників відьмачої родини проклинають рештки драконів, тигрів, рухів (останні були результатом змішування крові феніксів і драконів), саламандр (результат змішування крові феніксів і тигрів) або вівери (результат змішування крові драконів і тигрів).
Спляча нежить першої категорії під гуртожитком? Цікавий «збіг обставин».
Замислившись, я подивилася вдалину, де осіннім золотом горів протилежний берег. На темно-синій воді вітер гнав невеликі хвилі.
Біля борту стояв і дивився на воду поромник. Праворуч і ліворуч від нього Арра й Ділла про щось теревенили. Я ж ніяк не могла припинити спостерігати за хвилями, які невпинно піднімалися і мчали до берега. На мить опустила погляд, щоб покласти листа до сумки. А знову подивившись на них, зрозуміла, що вода, попри вітер, стала гладенькою, немов дзеркало. Лише в одному місці, за кілька метрів від порома, водяне дзеркало зарябіло.
— Відійдіть від краю! — закричала я на все горло, схопившись на ноги, ніби ошпарена.
— Алісо, що сталося? — здивовано запитала Арра, ступивши крок від борту...
...І тієї самої миті з води випірнула величезна щелепа, яка вгризлася в борт і відкусила поромникові руку! Ділла скрикнула, але не тільки від страху: один із зубастих мацаків, якими істота була вкрита, наче хижими зміями, відтяв їй кінчик мізинця. Арра впала, тримаючись за подряпаний цими ж зубами лікоть.
Минуло рівно три секунди німої паузи, а потім почалося безумство. Усі кинулися хто на протилежний край порома, а хто в центр. Викладачі медичного одразу підбігли до поранених, накладаючи лікувальні заклинання. Але поромникові це вже не допомогло б, його серце зупинилося майже одразу. Арра й Ділла, розглядаючи залишені чудовиськом ранки, нестримно ридали. І я розуміла, чому вони в такому розпачі.
Ця істота... можливо, я помилилася, але сумнівів практично не було: на нас напав мелюзин, нежить категорії 2F. Десятиметрове чудовисько з безліччю товстих щупалець по всьому тілу, кожне з яких закінчувалося зубастою щелепою. Дрібна луска нагадувала необтесаний камінь. Довгий хвіст закінчувався гострим шипом, на якому пінилася отрута. Але найбільше враження справляла жахлива двометрова паща з кількома рядами гострих зубів.
Та наймоторошнішою була особливість отрути мелюзинів: вона не тільки вбивала, а й протягом трьох днів перетворювала ураженого на нежить — навіть якщо доза була настільки малою, що атакований залишився живим. Окрім хвоста й велетенських зубів, отрута також у незначній кількості була на зубах у пащах хижих мацаків. Протиотрути не існувало, тому що можливості вивчити отруту в чарівників практично не з’являлося: ця речовина була дуже нестабільною, тож, не потрапивши до крові жертви, втрачала свої властивості протягом лічених секунд. Але траплялися випадки, коли люди, уражені невеликими дозами, виживали і ніхто не помічав за ними нічого незвичайного. Більш того, ті, хто пережив подібне, решту життя взагалі ніколи більше не хворіли.
Та щонайгірше, мелюзини могли ненадовго міняти стихію перебування і не тільки плавати у воді, а ще й пересуватися під землею оптимальної для них вологості, а що найстрашніше — нетривалий час літати.
Цих тварюк ми проходили на лекціях зовсім недавно. І, судячи з реакції однокурсників, я була не єдиною, у чиїй пам’яті спогади залишалися свіжими.
Ось тільки те, що сталося кілька секунд по тому, шокувало ще сильніше: з води знову виринув мелюзин, а з протилежного боку порома — ще один.
І тут я остаточно розгубилася. Збіги збігами, але хіба можливо таке, щоб дві особини настільки великого і рідкісного виду нежиті опинилися в одній водоймі? Та ще й прісноводній, адже живуть ці істоти зазвичай у морі.
Утім, мої роздуми полетіли до бісової бабці, коли одна з потвор вискочила з води, відкусила шматок порома, а потім ще й мало не покусала половину першого курсу зубастими щупальцями. Але цього разу студенти й викладачі були готові, тому встигли не лише захистити себе магічним бар’єром, а й пустити слідом кілька заклинань. От тільки якщо перше заклинання зупинило чудовисько, то на друге йому було трохи начхати. Сам факт перебування у воді виключав можливість скористатися проти нього вогнем, до якого ці потвори були найуразливіші. Та ще й до берега залишалося понад сваг повноводної річки.
— Ми всі загинемо! — плакала Арра, не припиняючи триматися за поранену руку. Хоч подряпина виявилася маленькою і зовсім неглибокою, для отрути цього було цілком достатньо.
Притискаючись одне до одного, студенти зібралися в центрі порома. Ніхто не смів видати навіть звуку. Винятком були лише Арра та Ділла, які постійно плакали.
Дивно, вже хвилини три від мелюзинів нічого не було чути. Ці тварюки розумніші за деяких людей і я не сподівалася на те, що вони про нас забули. Чого зараз робити не варто, так це розслаблятися...
Не встигла я навіть додумати, як пором знизу пробили кілька зубастих щупальців, які, звиваючись, нишпорили навколо, шукаючи наступних жертв! Студенти з вереском кинулися в різні боки, і тоді просто біля борту виринув другий мелюзин. Я в паніці ступила крок назад... і навіть закричати не встигла, коли нога зісковзнула і я впала у воду крізь дірку в поромі! На щастя, щупальців першого мелюзина там уже не було.
І пощастило ж мені народитися такою невдахою! Опинитися в холодній жовтневій воді просто під дном порома, коли праворуч та ліворуч плаває небезпечна нежить.... На щастя, я непогано засвоїла заклинання, яке давало змогу перебувати під водою протягом години і збільшувало швидкість плавання, тому швидко змогла його створити і щосили попливла вперед. Тільки от мелюзини все одно успішно мене наздоганяли. Що ж, пан або пропав! Недовго думаючи, я пірнула вглиб. Але, хоч як я старалася, нечисть наближалася.