— Ваша світлостей, ви перескочили на інший білет. Основи світобудови нашого світу, будьте люб’язні.
— Вибачте, — зашарілася дівчина. — Первинною оболонкою нашого світу є чотири стихії. Вони — основа для вторинної оболонки. Вторинна оболонка розділена на світ живих і паралельний йому світ мертвих, між якими розташований світ сновидінь. Під структурне ядро світу живих, або ж світу наяву, розділене на три частини, іменовані: Лемія — Королева драконів, Сонає — Королева феніксів і Гаретта — Королева тигрів. Із благословення Стихій вони заселили землю чарівними істотами. Але найвищим, що створили Праматері, стали породжені ними за власним образом три роди перевертнів: дракони, фенікси та тигри. Існуючи в гармонії з расами, породженими стихіями, перевертні здатні набувати їхньої подоби. Відмінністю Королев є те, що людської подоби вони можуть приймати як повністю, так і частково, перетворюючи лише певні частини тіла.
— Дуже добре. Продовжуйте.
— Під структурне ядро світу мертвих — це сама Смерть. Світ мертвих розділений на Пекло та Рай, у яких є по п’ять рівнів, а також Кімнати очікування. Територію за Стіною Санкора, що розділяє світ мертвих зі світом снів, називають Прикордонною — це землі, де приречені блукати душі прокльонщиків. По інший бік Стіни — світ снів.
— Яка його структура?
— Світ снів розділений поступовим переходом на дві частини: від мрій до кошмарів. Відповідно підструктурне ядро світу снів складається з двох частин, які називаються Королевою снів та Королевою кошмарів. Припускають, що саме підструктурні ядра були основою Великої всесвітньої релігії аж до війни Кошмарів, коли до світу наяву...
Мені здалося, ніби щось схопило мою душу пазурами і з усієї сили смикнуло вгору: витягаючи з потужної вирви, утвореної нескінченними переплетеннями гілок величезного білого дерева.
А за мить я різко розплющила очі та довго дивилася в стелю.
Так уже вийшло, що сьогодні ввечері народу в палаці буде більше, ніж спочатку планувалося. Дізнавшись про повернення Каріла разом з гостями із іншого світу, король наказав дати «невеликий» прийом. Тож тепер мені належало показати себе цілому натовпу лордів і леді, які дивитимуться на нас із Вадимом, наче фанат-археолог на скелет вимерлого ящера.
Передчуваючи цей незабутній атракціон, я втомлено застогнала. Оскільки все життя я була соціофобом, то ніколи не любила нічних клубів, концертів чи мітингів. А тут намічався цілий королівський прийом, на якому я буду головним експонатом! Без лабутенів та штанів.
Але немає ради. Тому все, що залишилося, це надягти куплену сьогодні разом із Фандорою бузкову вечірню сукню, кожен сантиметр якої був розшитий бісерними візерунками, і прикраси у вигляді квітів лаванди, зібрати мужність у кулак і сісти в карету з Вадимом, Карілом і його нареченою-мавкою.
Зізнаюся, хоч я і провела в Еданорі майже добу, все одно важко було не ловити ротом комарів, піддавшись чарам нічної столиці. А надто зараз, коли я їхала головною вулицею до королівського палацу.
І от нарешті я побачила його. Тут, зблизька, він вражав так сильно, що в моїх очах буквально заблищали зірочки!
...Усе, годі! Зараз я вийду з карети і піду туди, тож треба терміново прибрати з обличчя цей вираз дівчинки з маленького бідного села, яка вперше побачила Версаль. Тільки привітна усмішка, не більше. Головне — поводитися так, ніби мене ніщо не здивувало й не захопило. Подумаєш, палац як палац. І не такі дива в житті бачила. Взяти хоча б те ж розбите об асфальт коліно моєї противної колишньої сусідки, Юлії Іванівни, яке бабця тицяла під носа всьому району. А надто матері дванадцятирічного Петрика, який, власне, і збив її випадково на велосипеді... хоча чи випадково — багато хто сумнівався.
О, так значно краще. Зазирнувши у відполірований диск на дверцятах карети, я побачила спокійне привітне обличчя бувалої світської левиці, яка все життя тільки по таких прийомах і роз’їжджає. Пам’ятай, Алісо: хоч би що ти побачила, хоч би що почула, залишайся спокійною та зібраною. І весь час отак усміхайся.
Саме з такою посмішкою я гордо пройшлася червоною доріжкою слідом за Карілом, який галантно вів Фандору під руку. А на Вадима за своєю спиною не звертала уваги. І взагалі, який там Вадим, коли попереду відчинено розкішні ворота? За ними — коридор із високою стелею, а в кінці великі двостулкові різьблені двері, які лакей, кланяючись, відчиняє перед кожним новоприбулим... Ось через них вже пройшли Каріл із Фандорою, проходжу я...
Мені знадобилися всі сили, щоб зберегти маску крижаного спокою. Переді мною простягалася величезна пишна бальна зала, прикрашена живими квітами, фонтанами і крижаними статуями. На вигадливому паркеті танцювали близько сотні пар, інші вели світські бесіди, попиваючи вино. Що цікаво, хоча більшість присутніх очевидно були людьми, зустрічалися тут і мавки, яких легко було впізнати за зеленими кінчиками волосся, і лісовики, що мали зелені візерунки на тілі, і низенькі вузлуваті шубіни з темно-червоними нігтями та дивакуватими багряними візерунками на зворотному боці долонь.
У протилежному від входу кінці зали на золотих тронах сиділи король і королева. Високий поміст, до якого вели вкриті червоним килимом сходинки, підносив королівську пару над усіма гостями. Вони були наче на долоні... і на обох стільки шовку, мережив і прикрас, що крізь них майже неможливо розгледіти самих монархів.
Позаду правителів висів великий гобелен — вишиті сріблом лев та єдиноріг на золотому тлі, а над ним сяяли п’ять зірок: праворуч — біла та червона, ліворуч — зелена та блакитна, в центрі ж, над самими головами звірів, — чорна.
— Алісо, Вадиме, — тихо скомандував Каріл. — Ідіть за мною. Фандоро, почекай тут.
Ось і настала ця хвилина. Крокуючи за Карілом, я зловила на собі погляди буквально всіх присутніх. Головне — не розгубитися, не забути жодного слова з інструктажу Фандори про місцевий етикет...
— Вітаю вас, Ваша Величносте король Тардін Данор і Ваша Величносте королево Евана Данор, — кланяючись промовив чарівник.
— І ми вас вітаємо, пане Каріл Ернасс, — ввічливо відповів король.
— Дозвольте відрекомендувати вам двох людей, знайдених мною у світі, куди я вирушав на завдання. Через дуже поважні причини мені довелося забрати їх сюди, до Ануари. Обоє мають чарівну силу, тому їх, я сподіваюся, зарахують до університету магії. Зараз вони чекають на рішення щодо надання їм громадянства.
— Дуже цікаво, — спокійно, але не менш урочисто сказав король. — Відрекомендуйте мені їх.
— Це Аліса Гайлінова, — сказав Каріл, ступив крок убік і звільнив для мене шлях — так, щоб я могла підійти до помосту по центру доріжки.
— Висловлюю вам свою повагу, ваша Величносте король Тардін Данор і ваша Величносте королево Евана Данор, — спокійно сказала я, підійшовши та зробивши реверанс. І як це мій голос не тремтів на кожній літері? — Дякую вам за запрошення. Сподіваюся, невдовзі я здобуду громадянство цієї дивовижної країни та зможу вірно служити вам як умілий і відданий чарівник.
— Ми дуже раді знайомству з вами, — відповів король. — І завжди щасливі прийняти тих, хто щиро готовий служити короні.
Я ще раз зробила реверанс і трохи відступила, звільнивши місце для Вадима...