Нарешті я наважилася розплющити очі та озирнулася: ми перебували на краю галявини посеред лісу. Але дерева були хвойні, а ґрунт піщаний.
Владним помахом руки мій викрадач зібрав докупи і змусив спалахнути кілька сухих гілок. Проколов палець, підійшов до полум’я і, торкнувшись його, почав поповнювати запас чарівної сили.
— Ну, подивімося, що в мене тут, — пробурмотів чаклун, прибрав палець від вогню і підійшов до мене. — Не худорлява, але фігуриста, — почав Галдор, лапаючи мене, немов дійну корову на ринку. Як же мені хотілося зацідити ногою в його огидну мармизу! — Ніжки довгі, коси прекрасні — нічого, що короткі, відростимо чарами... очі золотисто-карі, губки гарні, м’якенькі... І чудовий магічний потенціал. Пощастило ж мені! Знаєш, Алісо, хороша це штука, снодійне: весь табір спить, ніхто тобі не допоможе, а мені не завадить. Коли вранці всі прокинуться, шукати їм залишиться вітру в полі.
Снодійне? Сволота, він дійсно не залишив мені жодного шансу. Навіть подумати страшно, що тепер зі мною буде.
— Ну як, люба, поцілуєш мене своїми ніжними губками? — засміявся Галдор, вийняв кляп і схопив мене за обличчя.
— Жуй сраку, козел! — закричала я на все горло.
— Стули пельку! — гаркнув чаклун і всадив у мене блискавку заклинання, від якого по всьому тілу прокотилася хвиля гострого болю. — Тебе все одно ніхто не почує. Поблизу навіть глухого села немає, а до табору тим паче. Тому сиди собі тихо і не кудкудакай.
Галдор знову схопив мене за вилиці, а другу руку грубо обвив навколо талії і притиснув до себе. Намагаючись поцілувати мене, він лише сильніше здавлював пальцями почервонілі щоки.
— Ти сам прибереш від неї лапи чи мені їх тобі відрубати? — твердо процідив розгніваний чоловічий голос.
Коли я розплющила замружені від страху очі, у світлі багаття блиснуло лезо меча, який притискався до Галдорової шиї. Підвівши погляд, я побачила темну фігуру чарівника зі скріпленим срібною застібкою чорним поясом.
— Забирайся, це не твоя справа, круче! — прошипів Галдор, устаючи з піднятими над головою руками.
— Справді? — роздратовано гмикнув голова круків. — Я б так не думав.
— Краще не втручайся в справи магів стихій. У нас свої принципи, які вас не стосуються.
— Я добре знаю закони обох Гільдій. І щось не пригадаю такого, який благословляє на викрадення ненавчених чаклунів для продажу в рабство. Тому йди, мабуть, краще в сраку, задля власного ж блага.
— Які ми зухвалі, — нахабно пробурчав Галдор, повільно встаючи на ноги. — Ти ж сам прекрасно знаєш, чому я не поступлюся.
— Тоді я тебе просто вб’ю і однією мерзотою в цьому світі стане менше. Не думаю, що хтось через це засмутиться.
— Розігнався... Меч до меча! — нерівним голосом прокричав вогняний чаклун і, ступивши крок назад, витягнув із піхов холодну зброю.
— Дуель на мечах? І навіщо тобі це? Краще здався б і пожив ще трохи в одиночній камері...
— Гору золота проміняти на в’язницю? Ти що, дорогою впав із коня й головою вдарився? Знаю, що в чарах тобі не суперник. Тільки так я можу залишитися живим, та ще й забрати собі головний приз. Чи ти злякався і просто підсмажиш мене, накривши свою честь мідним тазом?
— Насмішив. Я приймаю виклик.
— Тоді нехай переможе найкращий фехтувальник!
Щойно ці слова вирвалися з горлянки мого викрадача, Ларгуса та Галдора накрив вогненний купол. За лічені секунди полум’я розсіялося, залишивши на землі чорне кільце.
Було очевидно, що Галдор не збирався нападати першим. Зрозумівши це, Ларгус вирішив не тягнути час і пішов у наступ. Вогняний чаклун вдало відбив його атаку й сам спробував проштрикнути супротивника! Але крук одночасно відвів лезо і відскочив убік. Чарівники розійшлися на кілька кроків, а потім знову зчепилися.
Дивно, ніколи не подумала б, що цей дядько з черевом може бути таким майстерним фехтувальником. Чому ж він не показував свої таланти, коли напали тоденари? Хоча якщо він уже тоді задумав мене викрасти, то, імовірно, просто не хотів показувати все, на що здатен.
Галдор і Ларгус знову схрестили мечі та блискавично відбивали удари один одного. Немов заворожена, я спостерігала за поєдинком, від якого залежало не тільки життя одного з дуелянтів, а й моя подальша доля... Але що ж буде зі мною? Що від мене треба кожному з них і чому взагалі почався цей бій?
Зненацька серце мало не вискочило з грудей: кінчик свого меча Галдор чиркнув по животу Ларгуса! Але крук відступив на крок, а потім розвернувся, різко зробив випад, і його меч проштрикнув вогняного чаклуна! Кілька секунд обоє стояли нерухомо, а потім пальці Галдора розтиснулися. Щойно його меч упав на землю, Ларгус притягнув голову чародія до себе і глибоко вдихнув.
Поєдинок закінчився. Крук різко витягнув меча і дав тілу загиблого супротивника впасти. А потім одним помахом струсив із блискучого леза ще теплу кров.
Важкі удари пульсу били в скроні — швидко, ритмічно, з усієї сили. Так, немов намагалися розбити мою голову вщент. Тіло заклякло, я просто не наважувалася закричати. Прокляття, іще ніколи так не боялася! Навіть коли до мене в квартиру увірвався песиголовець, який розірвав усю мою родину, я не відчувала такого крижаного жаху. Світло багаття торкалося темної фігури Ларгуса, відбивалося від холодного леза його меча і зловісно грало на застиглому обличчі Галдора. Крук убив майстерно і не вагаючись. Одним-єдиним рухом обірвав життя, перш ніж утягнути в себе розірвану ниточку — останній подих. Цієї миті для мене не мало значення, хто такий Галдор. Він перетворився на труп, який скоро захолоне. І зробив його трупом чарівник у чорному, який повільно заховав меча в піхви.
Неквапливий рух — і темно-карі очі тепер дивилися на мене. Коли крук ступив перший швидкий крок, усе моє єство стиснулося в маленький клубок, і я стояла посеред голого степу й найбільше у світі прагнула сховатися на дні темної комірчини. Не маючи сили видати жодного звуку, поворухнутися, навіть кліпнути, я, немов скам’яніла, лежала на землі.
На мить чарівник завмер, а потім ступив ще один крок — цього разу повільно, обережно. Потім ще один. Але хоч як би плавно він рухався, це не могло приборкати мого страху перед ним.
Коли чоловік присів біля мене, я заплющила очі та затамувала подих. Ще секунда... і його пальці поспіхом розв’язали мотузки. А потім, наче знімаючи павутиння, крук провів рукою над моїм тілом. Тієї самої миті я відчула полегшення — немов мотузки скинули з мене саме зараз.
— Ти як? — запитав він і легким, дбайливим рухом допоміг сісти.
Моє знесилене тіло тремтіло. Найбільше хотілося негайно бігти світ за очі. Але натомість я, не думаючи, сховала обличчя в куртці крука, яка пахла степовим пилом, і розплакалася.
— Тихіше, все закінчилося, — прошепотів він, обійнявши мене за плечі. — Не хвилюйся, все добре.
Ларгус допоміг встати... хоча фактично майже ніс мене, тому що коліна занадто трусились і встояти на ногах я не могла. Скоро чоловік вивів мене до краю галявини, де чекав гнідий жеребець. Чарівник посадив мене в сідло, влаштувався позаду, взяв до рук вуздечку та м’яко пришпорив коня.
За кілька хвилин ми виїхали з лісу і чоловік перевів жеребця на рись.
— Навіщо він викрав мене? — нарешті зважилася запитати я.
— Хотів продати работорговцям, — відповів Ларгус. — Тут багато лісів, звідси ними можна непомітно дістатися кордону з Дараною. Вірогідно, він незабаром передав би тебе комусь зі своїх спільників, яким іще кілька днів тому відправив послання, аби чекали в обумовленому місці. Вони й вивезли б тебе до Дарани, де продали за кругленьку суму, половину якої переслали Галдорові. А сам він, передавши тебе, тихенько перемістився б назад до табору і зранку вдав, ніби його дивує твоє зникнення.
— Але чому я не могла захиститися?
— Він зв’язав твою силу.
— Хіба таке можливо?
— Тільки доки чарівник не навчиться захищати її недоторканність. Зазвичай Гільдія стихій видає дітям зі здібностями захисні амулети, які в разі спроби викрадення не дають скувати силу, паралізують потенційного викрадача на три доби та сигналізують Гільдії про інцидент. Але ти — особливий випадок. Утім, навіть амулети деякі работорговці навчилися знімати. Після кожної їхньої вдалої спроби систему безпеки артефакта, звісно, вдосконалюють та вшивають оновлені заклинання в амулети всіх майбутніх чарівників країни. Але винахідливі работорговці не здаються. І коли вдається зламати нову версію амулета, спочатку швидко зв’язують силу, а коли опиняються в безпечному місці, з необхідними для обряду інгредієнтами, чарівну силу міцно заковують.