— З днем народження, — говорить він пошепки.
Його шепіт, так само, як запах, робить стіни й підлогу м’якими. Ти потопаєш у них, немов у пухкому піску, п’ятками, колінами, стегнами. Коли жар добирається до пупка, тобі стає страшно. У тебе горять вуха. Більше всього на світі тобі зараз треба, щоб його губи знову злиплися з твоїми, і не лише губи, щоб увесь він склеївся з тобою кожним міліметром тіла.
Ти притискаєш долоні до його грудей, там під пальцями гострі ключиці. Ти його м’яко відштовхуєш — адже все навколо м’яке, як теплий пластилін. Він гаряче видихає тобі у волосся, повертається до дверей і виходить. Ти сідаєш на краєчку ванни. І тільки зараз усвідомлюєш, що сталося.
Це був не просто поцілунок. «Просто» ти з Малюком уже сто разів цілувалася. І з Петренком минулого року. Зараз тобі здається, що ти геть п’яна, але нудоти немає, і немає запаморочення, є тільки ритм його серця у тебе в грудях, є його пальці в тебе на шиї, і взагалі Дімка ще тут — ти його бачиш і відчуваєш.
Він
Рано чи пізно це б сталося, як не крути. З дівчатами так завжди. Ти собі плануєш, вирішуєш, а все якимось чудернацьким чином вивертається навпаки.
От як Дімка знову опинився в «Штормі», га? Сюди після двох разів він приходити затявся. Усю ніч у вухах рвуться баси, напої за ціною дванадцятирічного віскі, яке в їхньому супермаркеті закривається на ключ, а бодяжать у коктейлях бозна-що.
Блін! Йому жодного разу не вдалося зняти красиву дівчину. І річ не в тім, що він там дуже старався, а воно все не виходить. Просто, якщо роззирнутися, питання відпадає саме собою. Наприклад, та, у червоному топі з глибоким вирізом, точно йому не по зубах. Поряд з нею крутиться хлопець, жаховисько в блискучій майці. На ньому кроси хоч і дорогі, але страшенно попсові. Тому Дімка стоїть собі неподалік і витріщається на її цицьки з вдалого ракурсу.
Чи ось ця блонда зліва, нічого так. Але вона навіть танцює з посилом: «Не підходь, бо вб’ю». Наче замість задниці в неї динозаврячий хвіст, який знесе тобі довбешку, варто тільки до неї наблизитися.
Сьогодні все ще гірше. Карина прийшла з Олегом, а вони з Пашиком, типу, примазалися до Мирослави й Міли. Не приший кобилі хвіст, пристойно виражаючись.
Збоку здається, що все в шоколаді. Прийшли пацани зі своїми дівками. А насправді — коли вони виповзуть серед ночі із цього смердючого кам’яного мішка, кожен піде своєю дорогою, точніше поїде на своєму таксі.
Діма сяде в нічну маршрутку, якщо Міла з Мирославою не запросять поїхати з ними. Можна не чекати й просто залізти в їхню машину, але тоді виникає питання, хто платитиме за поїздку, якщо дівчата виходять пізніше. І фіг знає, чи вистачить йому бабла довезти кожну до під’їзду.
Блін, як же не хочеться про це думати! Хочеться просто розслабитися, набухатися і навіть потанцювати. Але він не танцюватиме, тим паче поруч з Мілою. Он як вона в’ється коло Мирослави. Вони разом розкачуються, одна до одної нахиляються маятником — вперед-назад, і ритмічно махають руками, крутять задами — сексі, нічого не скажеш.
У темряві танцполу Мілка здається старшою. Блакитна сукня панчохою обтягує її стегна. Щоправда, під сукню Міла напнула ті самі джинси з блискавками. Тоді, напевно, це не сукня, але Світланка б наділа її на голі ноги. Тому що Світланці двадцять п’ять, а Міла — малолітка, яка соромиться свого тіла.
Він одразу уявляє, як саме вона соромиться. Він її роздягає, а вона прикриває руками соски. А він її цілує і торкається її шкіри, відчуває, як вона знемагає під його долонями і як він повільно, але впевнено опускає руку до ґудзиків у неї на джинсах, а вона — до його…
Цікаво, яка на ній зараз білизна? Під джинсами фіг розбереш. Стрінги, мереживо або дитячі котонові, в яскравих малюнках?
— Дімон! — кричить Пашик йому у вухо. — Наступні коктейлі з тебе. Я вже двічі ходив.
Діма йде до бару. Він себе не накручував, але трошки сподівався, що після того поцілунку на дні народження Мілка відтане і до нього наблизиться. Так, для сміху, як до друга. Зрозуміло ж, що між ними нічого такого не станеться, і взагалі, він — зайнятий.
Але, крім поглядів і взаємних підколок, які іноді псують йому настрій, вона могла б його торкатися хоч зрідка, як Мирослава. Та й по спині лясне, і за бік ущипне, і поржати може по-людськи над нормальними жартами.
А Міла тільки дивиться — важко, напружено, гнітюче навіть.
Міла ніколи не розслабляється. Він давно це прохавав (просто щоб зробити це слово його “фішкою”, бо пізніше Міла на це слово зверне увагу). У неї є життєвий план, і галочки проставлено. Типу такого: