Може, один раз у них щось і вигорить. На любов його не вистачить.
Вона не погоджується:
Ти не розумієш, якої глибини бувають почуття!
А він пише про те, що Рею забракне часу.
Діма сидить на ліжку в навушниках, з ноутом на колінах. Мама спить у метрі від нього. У гнізді старого ноута відходить контакт, Дімка часто втрачає звук у лівому навушнику, і коли ворушить дріт, у вусі неприємно пищить. Треба купити навушники з блютуз, але він не знає, як вони працюватимуть із цим динозавром.
Треба купити новий ноутбук. І так само ховати під ліжком у пакеті з газетами. Тато його будь-де знайде, ясна річ, але Дімині речі він не чіпає, якщо вони не муляють йому очі під час посталкогольної ломки. Напевно, так проявляється батіна до нього любов. Якось же він його любить або принаймні колись любив, як усі звичайні батьки. Просто Діма цього не пам’ятає.
Він чує тремтіння телефону. Мілка. Стає тепло в шлунку. Але телефон не замовкає. Вона не пише. Вона дзвонить! Тепло добирається до легенів. Дімка підхоплюється. Ліжко страшенно скрипить. Мама бурмоче уві сні. Він вибігає до кухні, причиняє двері. У трубці ридає Мілка.
— Дай мені свій скайп, — схлипує вона. — Я хочу тебе бачити.
Показати їй затерті віковими скандалами стіни і лампочку, що росте на кривій гілочці проводу зі стелі? Ще чого не вистачало.
— Зайчику, в мене камера зламана. Чому ти плачеш?
— Його вбили, Рея вбили. Ти бачив?
Авжеж, він бачив, як розтрощили його з двох автоматів і фонтанчиками бризкала з його тіла кров.
— Мілочко, це лише кіно, зайчику. Ну що ж ти так плачеш? — умовляє він. — Це не по-справжньому.
— У житті все так само, — не вгамовується вона. — У тому ж і річ, Дімо! Нікому не подобається цей фільм, тому що ніхто не хоче дивитися на правду!
І вона ридає ще сильніше. Дімка розривається між бажанням зайти в той чортовий скайп і страхом пустити Мілу у свою реальність, нехай навіть без верхнього світла.
— Зайчику, я до тебе прийду, хочеш?
— Уже пізно.
— Ну, ти прошмигнеш повз родаків, як минулого разу.
Дімка дивиться в темний двір з вікна і вже бачить себе з Мілкою. Вони там сидять на лавці.
— Не можу, бо батьки ж, — вона схлипує, — не пустять.
— А на сходи? Просто біля дверей потріщати. Ну, давай, Мілко, га? Я витру твої сльози, — підбадьорює.
— Не можу. Гаразд, Дім, па-па.
І дзвінок обривається. Була секунду тому в теплій трубці — і раптом зникла. Він набирає її знову, але чує лише голосове повідомлення. Він пише їй смс. Знову нуль. Він пише їй у ВК, вже розуміючи, що треба спинитися. А замість цього дзвонить ще раз.
«Вгамуйся, бовдуре!» — каже собі, а пальці бігають клавою — вони живуть своїм життям. От блін! Він згадує про Світланку, розуміє, що робить усе не так. І надсилає їй повідомлення. І дзвонить. Вона, напевно, його пошле, тому що сигнал телефону її розбудить. «Угу, — хрипко каже Світланка. — Приходь».
Дімка вихоплює зубну щітку з ванної, пхає в червону еко-сумку з логотипом його супермаркету чисті футболку, труси й шкарпетки. Ні за що не повернеться сьогодні у свій гадючник. Поспить у нормальній квартирі, де вранці дівчина нагодує його сніданком і сидітиме за столом, підперши долонею підборіддя, дивитиметься на нього закоханими очима. І малий приповзе до кухні в піжамі. І колупатиметься пальчиками в бутері із сиром. І буде чутно, як тріщить олія під яєчнею на сковороді. А потім вони довго снідатимуть у повній тиші.
Ти
Останнім часом Дімка відморожений. Так і є — вулиці замерзли, і Дімчина довбешка теж. Ви майже не розмовляєте та й бачитеся нечасто. Один раз ти назвала його наївним. Не вистачило терпіння дослухати його просторікування про великий бізнес. Як він робиться, а точніше, як привласнюється.
— Ти живеш у коконі, — зневажливо всміхнувся Дімка.
— Я? — у тебе відвалилася щелепа. — Та все твоє життя поміщається на відрізку з трьох зупинок. Ти в тралику по дорозі на роботу розкрив секрет великого бізнесу?
Дімка відвернувся. Мірка заіржала. Каринка докірливо на тебе подивилася. Ти теж відвернулася. Між тобою й Дімкою все скінчено. Хоча й не було нічого. Що в тебе спільного із цією одноклітинною істотою?
Ви з Кариною були в кіно. Тепер усілися на турнік для преса на шкільному стадіоні. Жовта труба товста, а блакитна для ніг — тонка. Ви заливаєте набиті попкорном шлунки колою й намагаєтеся про щось поговорити. Холодно, жесть!
Каринка прилипла до телефону чатитися з Олегом. Ти збираєшся додому.