— А ти запитав, чи я цього хочу? — суворо говорить вона.
— О-о, Мілочко, повір мені, ти цього хочеш, — зарозуміло відповідає Дімка.
— Ой, ні, вибач, я не хочу.
— Чому ти мене боїшся? — він встає. Вона відступає до столу. Край упирається їй у стегна, далі відступати нікуди.
— Боїшся, я ж не сліпий, — він не наближається. — Я тобі хоч раз дав привід?
— Ні, — вона опускає голову.
— Думаєш, збираюся? — гмикає він.
— Не знаю.
— Ні, маленька, не збираюся.
Вони мовчать. Пісні з того фільму Дімку відволікають і ні краплі не допомагають. Від цих пісень Мілка сумує.
— Міло, ти зі мною заграєш, до того ж весь час.
— Ні, — уперто говорить вона.
— Так.
— Ні, — повторює вона.
— Може, ти не розумієш, зайчику, але ти все правильно робиш. Спочатку морозишся, а потім така: я — не я, і кобила не моя. То ігнориш мене, то визванюєш.
— Видзвонюєш, — поправляє його Мілка.
— Угу, хай там як. Ти ж у курсах, про що я.
— Ти розумієш, про що я.
— Та ну їх на фіг, ці закінчення чи як їх там. Це ж усе синоніми. Думаєш, я в школі не вчився? Сленг, — він посміхається. — А ти просто з теми з’їжджаєш.
— Ми ж друзі, — скиглить вона.
— Друзі не цілуються.
— Ти завжди першим лізеш до мене цілуватися.
— Так, я ж чоловік.
Мілка від цього слова стискається. Вона пальчиком водить по столу, вперед і назад, до краєчка. Нігті в неї, як завжди, сині.
— Міло, зайчику, я почекаю, — він робить один крок і кладе руку на її плече.
Нарешті вона зводить на нього очі, широко розкриті, перелякані. Господи, яка ж вона зелена! Немовля! Як же це його розстроює. Блін, до всіх його проблем тільки цієї бракувало.
— Це не страшно, Мілочко, справді, — говорить він гірко, чого вона, звичайно, не помічає. Їй не зрозуміти, як він влип. Блін! — Підемо кудись удвох, зайчику. Хочеш у кіно? Давай у суботу.
— Я не знаю.
— Ти знаєш, Міло, — він притискає її до себе. — У кіно. Вдень. Навіть руки твоєї не торкнуся, обіцяю.
— Добре, — вона викручується з його обіймів. — Але це нічого не значить.
Він киває, не усміхається, не намагається жартувати. Якщо чесно, він навіть не радий, що вона погодилася.
У двері стукають. Міла від нього відскакує, але двері не відчиняються. Дімка хитає головою. Ось про що він! Не хочеться назад, у дитсадок, блін.
— Як там справи? — чутно голос Михайла Івановича.
— Тату! — обурюється Мілка.
— Я просто питаю, може, вам ще чаю з печивом принести.
Ти
У суботу прокидаєшся рано. І тому все йде не так із самого ранку. По-перше, ти не знаєш, що надягнути. Починаючи з білизни, у тебе нема що одягти на побачення. Зрозуміло, що ніхто твоїх трусів не побачить, але справа принципу — чи задоволена ти собою.
Натягуєш колготки, зелені, як болотяний лопух, і сукню в клітинку із широкими рукавами. І п’ять хвилин тебе все влаштовує. Ага, ще суконь ти не вдягала спеціально для Дімки!
Муки закінчуються вибором джинсів і чорної водолазки з блискітками на рукавах. Хоча чорний, ще й під горло — не варіант. Але в чорному ти струнка. Ти крутишся перед розкритими дверцятами шафи, розгладжуєш долонями боки.
Чи нехай буде зелений — відтіняє очі, і волосся з ним яскравіше. Ось тільки виріз на светрі занадто глибокий. У ньому в тебе груди якісь занадто жіночі, якщо можна так сказати, — геть назовні. Є ліфчик зі щільним мереживом, до нього липне ворс, і светр не зісковзує нижче, але той, як навмисно, брудний валяється в кошику.
І мама підлила масла у вогонь ще тоді, у вівторок, щойно Дімка пішов.
— Тобі подобається Діма?
Цю інтонацію ти впізнала відразу, точно як три роки тому, коли вона влаштувала лекцію про секс і звідки беруться діти — наче довірливо й ніжно, але з підтекстом: крок направо, крок наліво — розстріляю без попередження.
— Та ні, — ти знизала плечима. — Ми просто разом тусуємося.
— Будь обережною, — видала мама з придихом і всілася поруч на пуф, набитий пластиковими кульками, погойдалася на ньому, майже звалилася, і трохи пихи з неї зійшло.
— Ой, мам, нічого між нами не відбувається. У нього є дівчина Світлана. Я її знаю. Така жінка-вамп, — ти закотила очі, клацнула язиком і розчепірила пальці, ніби на них з’явилися Світланчині розписні кігті.
Мама усміхнулася. Всілася зручніше, обхопила руками коліна.
— Пупсику, ти цьому хлопцеві дуже подобаєшся.
— Ой, ма-а!
— Дуже, я маю на увазі по-дорослому, розумієш, уже по-чоловічому.
Тобі від таких тем завжди стає ніяково. Ви з мамою обговорюєте подружок і навіть торкаєтеся слизьких тем: хто з ким і коли, але все тому, що це тебе особисто не стосується. Наприклад, мама знає, що Карина з Олегом разом сплять. Але варто їй полізти із своїми порадами в район твоїх трусів, мама відразу стає чужою тіткою, шкільною медсестрою, яка пояснювала вам минулого року, що треба обов’язково пройти огляд у гінеколога.