Ти притискаєшся до Сашка. Дитяча пухнаста лампа в кутку освітлює стіни теплим світлом. І в грудях від цього тепло. Навіщо щось приймати, якщо тебе п’янить його голос. Хай просто розмовляє. Він схиляється до тебе, але замість його язика в рот потрапляє їдкий дим, що пахне содою. Сашко видихає його у твої легені зі своїх. Ти кашляєш.
— Класно, га? — питає він.
У тебе від кашлю сльозяться очі й голова крутиться. Він притискає твою голову до своїх грудей і чекає, поки твоє горло заспокоїться. Ти нічого особливого не відчуваєш. Просто від пива не залишається в голові й сліду, реальність вирівнюється: баси за стіною перетворюються на справжню музику, а голоси стають тихіші.
Сашко викидає недопалок у вікно й тепер цілує тебе по-справжньому. Нарешті знизу піднімається знайомий приємний лоскіт. Ти гладиш його по плечах, у тебе під долонями тільки тонка тканина футболки, і пальці натикаються на горбки м’язів. Раптом Сашко знову зривається з місця, змахує купу одягу з ліжка на підлогу, тягне тебе до себе.
— Та ні, — розумієш, про що він, — невже прямо тут?
— У-у, лисичко, вибач, але в мене старі вдома.
— Я щось не хочу сьогодні, — кажеш ти, зовсім не соромлячись. — У мене ще з того разу все болить.
— У-у, мала, вибач. Я знаю, що в мене великий, але ж ти звикнеш. Я обережно. Або ще покуримо?
По-перше, ти в розмірах нічого не тямиш, і, наскільки ти знаєш з інтернет-теорії, розмір не має значення. Ти натякала йому зовсім на інше. Але в тому, що з ним ти не можеш розслабитися, він не помиляється. Ти, як найзабитіша в класі Наташка Сивак, гальмуєш, ніяковієш, затинаєшся. Напевно, ти повинна разом з усіма палити, розмовляти голосно, ніби кричати, і танцювати, і пити, і ховатися із Сашком по порожніх кімнатах, і швидко здирати з нього труси. Чому ти така затиснута? Як же тебе дістала власна нерішучість!
Ти кладеш руку йому на коліно й гладиш, гладиш — чекаєш, коли захлесне тебе знайомий жар, від якого в улоговинці між грудей з’являються крапельки поту.
Він сам розстібає свою блискавку, твою, його джинси мішком звалюються на підлогу, дзвенить пряжка ременя. Він смикає вниз твої джинси разом з трусами, лізе в кишеню за презервативом, відриває зубами край упаковки. Твоєму животу холодно. Від вигляду білого як вата свого оголеного тіла тобі стає смішно, і музика гучнішає. Якось не до сексу зараз.
— Підемо ще вип’ємо, — ти виповзаєш з-під нього і застібаєш джинси.
— A-а, блін! — хникає Сашко до стелі, закриває обличчя руками й сміється в долоні.
Його голі коліна ростуть із джинсової гори на підлозі. Ти збентежено усміхаєшся. Не знаєш, чи сісти тобі поруч з ним, чи йти вже до дверей. Він натягує штани й застібає ремінь.
— Гаразд, лисичко, їдемо додому. Наступного тижня надолужимо.
У таксі в нього безперервно вібрує телефон. Він не відповідає, але підскакує на місці під музику з радіо. Пісні звучать попсові, і ти дивуєшся, як під них можна так захоплено сіпатися. Ти теж гойдаєш підборіддям — типу, ти з ним на одній хвилі. Біля під’їзду Сашко цмокає тебе в щоку, не відпускаючи двері таксі.
— Ти не додому? — питаєш ти.
— Заскочу до Захара, у нього туса в майстерні. Сьогодні ж субота. До зустрічі, лисичко!
Ти сунеш до рота три огидні жуйки і, давлячись ними, думаєш, що Дімка не дзвонив і не писав уже днів три, а може, й чотири. Ніфіга собі! І ти йому не писала. Ти відчуваєш у шлунку неприємне ворушіння. Тобі соромно. Але не так щоб дуже сильно.
Звичайно, ти повинна йому зізнатися, що зустріла іншого. Чи ні, краще сказати, що в тебе страшний завал з навчанням — нема коли шлятися. А ще краще: тобі потрібен час, щоб розібратися в собі. Останній варіант, по-твоєму, просто супер!
Гм, і тобі зовсім не страшно ось так, о десятій вечора набирати Дімку й кидати його по телефону.
— Алло, — каже він.
Ти дивуєшся його стриманості, але й сама без особливих емоцій: алло так алло.
— Привіт. Це я.
— Я чую, не глухий.
— Як справи? — адже не вивалювати на нього все одразу.
— Що ти хочеш?
— Гм. Та загалом уже нічого, — кажеш ти.
— Це просто піпець, Міла. І твій тон, і слівця! — видає Дімка. — Якого хріна ти мені дзвониш?! — кричить.
Гм… Ти помічаєш, які симетричні шви між плиткою на стіні, і глянсова цегла сяє у світлі від ліхтаря. А розривати стосунки, виявляється, набагато легше, ніж їх починати.
— Я просто хотіла сказати, що мені потрібен час розібратися в собі.