— Такі, як вона, не роблять помилок, — він повертає до неї обличчя. — Такі пруть напролом танком, і їм на все плювати.
Він лягає на спину. Йому хочеться закурити. Але Світланка права — треба тримати себе в руках.
— Я зустріла чоловіка, — каже Світланка.
— Та ти шо! — а що йому на це сказати.
— Нормального. Тридцять один рік. Уночі купував ящик коньяку.
— Гм, круто.
— Програв у більярд однокласникові на зустрічі випускників.
— Малий його вже бачив? — Дімка до неї не повертається. Вона теж лягає на спину.
— Ні. Ми поки лише на побачення ходимо. Такі, начебто, романтики. «Може, в кіно, Світлано? — Можна, Романе, чому ж ні?», — вона розтягує слова. — Я геть забула, як це, прикинь. Хвилюватися, вбиратися.
— Ти завжди красива.
— Дякую.
Раптом вона сідає, зав’язує волосся у вузол — або хвилюється, або збирається читати йому мораль.
— Дімочко, це як у «Щоденнику гейші» вони казали, пам’ятаєш? Усе минає, і це мине. Твій біль теж мине, — говорить вона й тикає пальчиком йому в ребра.
Він зітхає, закочує очі. Добре, що вона цього не бачить.
— Світланко, усе минає, і твій Роман мине, — єхидно відповідає він.
— Ну ти й сволота! — хихотить вона.
— А якби він чвертку коньяку купив і три сосиски, ти б теж із ним романтику розводила? Ну якщо чесно?
Світланка кидається на нього й стукотить своїми маленькими кулаками, куди попаде. Дімка легко її скручує й підминає під себе.
Вони так міцно сплять, що не чують будильника. Коли Дімка розплющує очі, малий лежить між ними на ковдрі.
— Привіт, Хіро, — каже Дімка.
— Мене звуть Тадаши, — каже малий, обертається до Діми й обіймає його за шию, його волосся лоскоче Дімі щоку.
Ти
Карина від вас із Міркою відвалилася. Вона дзвонила, і не раз, напрошувалася. Навіть явилася одного разу після шостого уроку у двір вашої школи. А ви милосердно звільнили її від обов’язку вас із Міркою терпіти. Хоча Каринка мала нещасний вигляд.
Карина визначилася: сама вона розумна, а ти вкрай дурна. Про це вона особисто тебе сповістила. А тобі що? Кожен має право на власну думку. Жаліє Дімку. Знайшла жертву, ага. Чула б вона, як він з тобою розмовляв, а потім навіть слухавку не взяв, хоча ти просила його тебе пробачити разів сто.
Нехай Карина його жаліє, а тобі нема коли мучитись. У тебе активне особисте життя. Завал з уроками. Репетитор з хімії. Хоча на фіга тобі ця хімія? Дратує необхідність учити те, що в житті не згодиться, для вишу не треба, а ти мусиш витрачати час, якого ні на що не вистачає, тому що в хімічки клімакс. І фізику ніхто не скасовував. З глузду можна з’їхати!
— У тому, що ти повинна була спочатку з Дімою розійтися й порозумітися, — говорить мама, — Карина має рацію.
— А в тому, що я дурна? — кривляєшся ти.
Мама обводить очима кухню, тягнеться до шоколадки. Ти тільки чай п’єш.
— Діма, може, і хороший хлопець. Хоча звідки мені знати? Я просто на це сподіваюся.
— Нормальний, — ти дивишся у свою чашку.
— Але він не з твого кола, пупсику. У нього немає вищої освіти, немає амбіцій. І ваші шляхи все одно розійшлися б набагато раніше, ніж тобі здається.
Коли мова заходить про Дімку, ти, напевно, маєш відчувати муки совісті. Гм… Здається, совісті в тебе нема. Дімка — це минуле. Але дещо ти відчуваєш. Зрідка. Ну, іноді частіше, ніж треба. Увечері, якщо Сашко зайнятий в універі. Коротко: буває, ти думаєш про поцілунки. З Дімкою.
Гаразд, якщо чесно, ти згадуєш, що ви робили після поцілунків. Хоча ви ж нічого такого… Ти уявляєш його пальці на своїй шкірі, а потім на місці пальців його губи, а ще язик.
І перед очима спливає марево.
Але все це гра уяви. Чим язик у Дімки кращий, ніж язик у Сашка? У Сашка в сто разів кращий. Просто ти боїшся лоскоту, навіть приємного, тому добре, що Сашко зробив це лише раз. Ти хихотіла, задерши п’ятки до стелі, — ото видовище!
— І компанія, в яку Діма тебе водив, мені не подобалася, — мама відволікає тебе від думок про язики й пальці.
— Нормальна компанія, — кажеш ти і згадуєш Олега й Каринку, хоч вона тобі більше не подружка.
— Погана компанія, пупсику, чесно кажучи, — мама шоколадку доїла, обгортку тепер складає в дрібний квадратик, полірує пальцями, а потім розкладає. — Дорослі хлопці без особливих інтересів, а це означає алкоголь і, не дай Боже, марихуана абощо, — вона значуще на тебе дивиться. — Юля Семенюк саме в такій компанії ошивалася. І чим усе закінчилося?
— А в Сашка компанія, ти вважаєш, нічого не вживає? — виривається в тебе.