Ет, треба б розмістити в одній залі всіх Віндзорів, починаючи з Едварда Сьомого, сина Алберта фон Саксен Кобурґ Ґота. І зробити так: у центр усадовити самого Алберта, довкруж — Алберта Віктора, що ото народився у Фроґмор Гаус у Віндзорі і мав титул герцоґа Кларенса і Авондаль; Ґеорґа П’ятого, народженого у Мальборо Гаус і одруженого з принцесою Марі Текською. Ширшим колом — Едварда Восьмого та Ґеорґа Шостого, Албертових праонуків. Хоча того Едварда й королем не назвеш, хіба від престолу відмовляються, кумекати ж треба…
Садовити біля того Едварда двічі (уявіть!) розведьонку Воліс Симпсон, через яку він змив із себе помазання Боже, не можна. А от Елізабет Боуз Ліон, дружину Шостого Ґеорґа, що з ним побралася двадцять третього року у Вестмінстерському абатстві, можна й треба. Вона — королева мати, королева бабуня, жінка поважана й достойна. До Єлизаветиної родини можна долучити ще принцесу Марґарет, сестру Другої Єлизавети, герцоґиню Сноудон. Воно можна, а от чи треба: вона теж розлучилася зі своїм герцоґом Ентоні Армстронґом Джонсом. Женяться розженюються, а самі дивуються, чому монарша молодь сьогодні така неморальна. Який приклад, така й молодь. Не забути про Генрі Ґлочестера, герцоґа, з синами Вільямом та Ричардом, теж герцоґами. Рідня не близька, а таки — родина. До Ричарда вмостити його дітей — Александра Патрика Ґреґерса Ричарда, Давіну та Розу. Ото ще Рози бракувало, що це — мексиканський серіал? Таки, мабуть, треба висаджувати всю Ґлюксбурзьку гілку Віндзорів. Уже які є…
Мадам Тюссо надихнула Маріванну закінчи ти листа.
«Люба Єлизавето Георгіївно! Знову пише Вам проста жінка з Оболоні Марія Іванівна Ярова.
Оболонь — район у Києві. А Київ — столиця України. Знаю, що маєте повну голову різних державних і сімейних клопотів, через що й нагадую, хто я така».
Зірка розказувала колись: нас у світах не знають, усі ми — рашен. Та які ж ми рашен? Королева Єлизавета з першого Маріванниного листа має знати, де Україна. Бо таки відповіла.
«Діа місис Марія Ярова! — написала Маріванні королева Великої Британії. — Рада була одержати від Вас листа. Дякую за увагу до королівського дому. Зичу здоров’я та гараздів Вам і Вашій родині. Єлизавета ІІ».
Маріванна тоді припнула заскленого в рамці королівського листа над своїм диваном. Кілька років минулося особистій дружбі Маріванни з королевою. Коли Зірка Симчич сиділа в криміналі, Маріванна лихоманково майструвала плани визволення. Паскуда Лідка Олійник, дарма що посудниця й кугутка, а таки обвела всіх навколо свого немитого, в помиях, пальця. Ким це треба бути, аби травонути дітей! Кістка Лідці в горлянку до скону. Якось надвечір Маріванну осяяло. Це коли Шериф виставив наполегливу вимогу — гуляти. Так і сказав, утупившись лупатими терновими очиськами в стареньку: вафффф.
Маріванна склала текст того першого листа.
«Шановна Єлизавето Олександро Маріє Георгіївно! Пише Вам проста українська жінка з Оболоні. Оболонь — район Києва, а Київ — столиця України. Нехай Вам хтось розкаже, де це — Україна. Я — пенсіонерка, як і Ви. Я — інвалід, пересуваюся на візку, але все в домі роблю сама, як можу. Маю собаку, звати Шериф, бо в нього на грудях біла зірка, а сам геть чорний. Красивий розумний пес, він мене теж любить. Знаю, що Ви захоплюєтеся собаками, через те порадієте й за мене. Але я не про себе»… Далі Маріванна в тому давньому листі давала кілька слушних порад королеві, як уберегти монархію. А насамкінець приписала:
«Якщо Вам потрібна моя допомога, я завжди буду рада стати в пригоді, коли треба — й матеріально. Шановна Єлизавето Георгіївно, прохаю дуже — допоможіть Зірці Симчич». Із листа відповіді королеви Маріванна не зрозуміла, чи активно втрутилася британська монархиня в Зірчину справу, а вдячна їй була.
Коли всі отак дружненько — Маріванна, Командо, слідча Кулик, Єлизавета Друга — натиснули, справа з місця й зрушила.
Стара зітхнула, згадавши недалеке минуле, і налаштувалася відповісти подрузі у Віндзорський палац. «Добрий день чи добрий вечір, я не можу про те знать, це вже діло поштареве, як зуміє передать. Пробачте, що трохи забарилася з відповіддю, мала різний клопіт. Шериф трохи заслаб, порізав лапу — у вас теж усяке сільпо викидає пляшки з горішніх поверхів?»
Як боляче… Тіла наче Біг ма… Суцільний оголений зубний нерв. А в нього штрикають розпеченою бормашиною…
Для Тетяни Кулик час рвонув спринтерську стометрівку. Діставшися домівки, вклякла на порозі: як після гостьового празникового погрому, не знаєш, за що хапатися, з чого почати. Де в біса олівці, якого дідька тут робить облямований пліснявою таріль із закам’янілою картоплею, трясця всім вашим мамам, які запхали невідомо куди папір… Алярм! Час че! До зброї!