Біля генералового ліктя з’явився череватий келих із коньяком, аромат посилився, і це нарешті відвернуло Поля від шахівниці. Генерал вирішив, що ліпшої нагоди для останнього напучування годі й чекати.
— Дорогий Полю, головне у вашій таємній місії — донести до нового українського уряду нашу готовність виконати взяті на себе зобов’язання… Зобов’язання щодо Південного блоку. Звісно, якщо українська сторона виконає всі вимоги, зокрема й щодо статусу України.
Поль кивнув. Генерал говорив про це не вперше. Фош вочевидь нервував.
— Так, мій генерале. Розумію.
— Чудово. — Генерал зробив хід, майже не звертаючи уваги на те, що відбувалося на шахівниці. Головне зараз діялося зовсім не тут. А дуже далеко звідси.
Хоч би як нечутно Леон пересувався кабінетом, однак генерал зауважив ту мить, коли той вийшов у сусідню кімнату. Лінь з його очей випарувалася, наче й не було. З кишені мундира генерал видобув ясно-блакитний конверт і передав його Полеві, намагаючись майже не рухатися й говорити так, аби його чув тільки юнак, який сидів навпроти.
— Це лише невеличка наживка — беззаперечні докази співпраці Леніна з німецьким урядом. Має допомогти під час перемовин.
Поль мовчки кивнув і заховав конверт у внутрішню кишеню піджака. Одну нескінченну мить він незмигно дивився в обличчя генерала, а відтак, ледь помітно кивнувши, опустив очі на шахівницю. Скидалося на те, ніби він трохи довше, ніж треба, обмірковує новий хід.
— Так, мій генерале. Мій хід пішаком.
Фош продовжив, так само дивлячись в обличчя Поля, а не на шахівницю:
— Конверт передасте генералові Савицькому. Леон іще раз нагадає вам деталі місії.
Цієї миті з сусідньої кімнати вийшов Леон, тримаючи в руках бювар — пухку шкіряну теку з документами. Тека замінила на столі спорожнілий келих з-під коньяку. Поряд знайшлося місце і для сигари, і для гільйотинки, і для попільнички.
Власне, усе вже було сказано, а втім, піти просто зараз Поль не міг — та й партія вимагала завершення. Він знову окинув оком шахівницю. На жаль, те, що він побачив, його не потішило — така партія не могла закінчитися нічиєю перемогою. Поль подумав, що було б добре, якби в цьому кабінеті йшлося тільки про шахи.
— Мій генерале, ситуація патова.
Фош узявся за чорного пішака, опустив очі на шахівницю, а тоді заклопотано глянув на співрозмовника. На фігуру в руках він зиркнув лише мигцем.
— Полю, будьте обережні. За нашими даними, в Україні діє серйозна фігура з німецької агентури. Так, це пат.
Нарешті було сказано все і можна було спокійно йти. Деталі — у Леона, а генерал нехай залишається наодинці з дивною партією та власними побоюваннями.
Поль відсунув крісло і підвівся.
— Генерале!
Щойно Поль залишив кабінет, Фош також підвівся. Шахи його більше не цікавили. Підходячи до вікна, він замислився над тим, чи зміг донести до Поля думку про виняткову важливість його місії.
— Та чого я непокоюсь, — пробурмотів генерал, — наче дурненька матуся про донечку, що вперше пішла на побачення. Поль не хлопчик, за його плечима не одна успішна операція.
Генерал затягнувся димом і визирнув у парк. Спадали сутінки, біля підніжжя сходів прогулювалася пані в елегантній сукні, темній накидці та капелюшку з вуаллю, що цілковито затуляла обличчя. До неї сходами наближався Леон, вочевидь насилу стримуючись, щоб не побігти.
— Ах, молодість, яка ж ти чудова… — пробурмотів генерал, побачивши, як палко його ад’ютант цілує руку незнайомій красуні.
Леон і справді палко цілував ручку. Пані була і вродлива, і впливова, і… мала із Леоном розмаїті стосунки.
— Здрастуйте, мій юний друже, — ледве чутно привіталася вона німецькою.
— Здрастуйте, люба фрау, — теж німецькою відповів Леон. — Це слід якомога скоріше переправити Бергу…
Пані стиснула пальці, ховаючи крихітну записку, яку Леон передав тієї миті, коли торкнувся її руки.
— Ах, молодість, — іще раз пробурмотів Фош, але зараз у його голосі не було й сліду мрійливості. Навпаки — генерал був спантеличений побаченим і вкрай занепокоївся. Він навіть не зауважив, що досі стискає в руці чорного пішака. Випустив клуб диму і відійшов од вікна.
Дивне побачення ад’ютанта в дедалі густіших сутінках… Аж надто довго прогулювалася помічена раніше чарівна незнайомка по парку. І занадто тонка на ній була накидка для такого вогкого осіннього дня.
У напівтемряві на Поля очікував ад’ютант генерала.