Повість
З видання "З-під Полтави до Бендер. Крутіж"
Львів "червона калина" 1991р
Одна з найкращих історичних повістей Б. Лепкого (а є в нього ще «Сотниківна», «Орли») — «Крутіж», яка відтворює епізоди після Хмельницького періоду, що здобув назву Руїни, періоду, найменш висвітленого наукою, майже не відтвореного художньою літературою. Події відбуваються на периферії, далеко від основних центрів політичного життя, персонажі теж не належать до тих, хто вирішує долі держав і народів.
Та знов перед нами надзвичайно колоритна картина, сказати б, буднів епохи, представників різних суспільних груп, соціальних і психологічних конфліктів, складних взаємин, пристрастей, симпатій і антипатій. В центрі твору — «родовитий» шляхтич Валентій Босий-Босаковський, прізвище якого точно відбиває його стан, але діаметрально протилежне його шляхетському гонорові.
1
— Випиймо, Мартине, хай наша не гине,— промовив сотник Телеп, і підніс чарку свому товаришеві, худому й високому, як тичка, козакові.
Цей глянув і раменами здвигнув:
— Не хочу!
Телем очі вирячив на нього. «А це знов що? Старий липняк, що й гетьманові не сором було б напитися, а ти не хочеш?»
— Не хочу!
Телеп згірдливо всміхнувся: «Я забув, що ти шляхотно уроджений, Валентий Босий-Босаковський».
— Хлопе! — гримнув на нього Босаковський.— Хоч я й окозачився, так ти мені моїх родових клейнодів не торкай, бо який добрий і ввічливий, а поб`ю, Їй-Богу, поб`ю!
Голос його гуготів так, що годі було знати, чи він сердиться, чи жартує. І ціла його поява була настільки дивна й незвичайна, що хто його вперше побачив, то не знав, чи боятися того чоловіка, чи сміятися з нього. До високого зросту додайте закарлючений довгий ніс, вус, як у сома, й неоднакові очі: одно пивне, а друге зеленкувате. Козаки сміялися, що він пивним зазирає до пива, а зеленкуватим до вина, обома до шинкарки або до її дівчат-дзигльованок. Одним одну бере, а другу другим, які очі котра з них і любить.
Та незважаючи на те, Босаковський твердо вірив у свою непоборну силу над слабим Євиним родом. «У мене, — казав, — кожна влюбляється з місця. Але то кожна!» — і підкручував вуса, що за хвилину знов йому на губу звисав, буцім не погоджувався зі своїм паном.
І тепер пан Валентий Босаковський правою рукою підкрутив того неслухняного вуса, а лівою голову підпер, буцім вона така-то вже важлива думками, що сама й триматися не може. Його очі прилипли до шибок невеличкого віконця, на яких дзвигтіла муха, безрадно б`ючись у павутинні.
— П’єш чи ні?! — гукнув удруге Телеп.— Не люблю таких кумедій. Пий!
— Не хочу. Осточортіла мені чарка. Десь другий вип’є одну, другу, третю і вже готовий, а я п’ю і п’ю ціле життя і впитися не можу. А хотів би. Хотів би, щоб не бачити того, що тепер діється на світі.
— Ого!
— А так. Хоч би й тому, щоб не дивитися на таких дурнів, як... — і не докінчив, лиш на Телепа з-під ока глянув.
— Хвілозоф! — підсміхнувся Телеп.— Чи ти, було, у Київській академії не вчився?
— У Київській ні, але у Кракові до наук пристращався, тільки...
— Тільки що?
— Тільки Марс мене впору з обіймів муз і грацій вирвав, а то я нині може пасторал замість шаблі й інфулу замість шапки носив би.
— Інфулу, інфулу! — реготався Телеп, уявляючи собі Босаковського із жезлом та інфулою. — Хотів би я тебе бачити в тій, як ти кажеш, інфулі!
Босаковський насилу робив поважну міну. «Сотник, а чого-будь смієшся, як чорняк. Бог один знає, як мені важко в такім неедукованім1 товаристві жити. Вип`ю хіба».
І випив. Хвилина мовчанки. Аж Телеп буцім щось пригадав собі: «Ага, а як же там із тією головою? Невже ж вона справді така тверда в тебе?»
— Не тверда, а моцна, як сталь. Раз я у підстарости на хрестинах бувши..
— То ти і в підстарости бував?
— Фі! Велика мені птиця, підстароста! Мене й до воєводи на покої пускали!
— Чистити?..
— Хлопе! Або слухай грешне, що шляхта говорить, або... — і не докінчив.
— Слухаю вже, слухаю. Розказуй!
— Отож раз у підстарости на хрестинах бувши, попав я у товариство п`яниць. Ану, кажуть, покладем Босаковського під лаву. А я собі гадаю: скорше вас на мари покладуть, ніж ви мене вп`єте.
— І що?
— І підносить мені чарку хазяйка, а я п’ю і в ручку цілую, підносить хазяй, я п`ю і...
—...і в ручку цілую, — доповів за нього Телеп.
— Брешеш! То тільки хлопство панів у руку цілує, а ми брата шляхтича цілуємо...
— Ну, ну, не кінчи де, а розказуй, бо не скінчиш до рана.