З тим питанням і ввійшов у світлицю.
Там іще не спали. Всіх застав так, як і лишив. Про черницю говорили. Одні казали, що це тая черниця, що нещастя розносить, а інші, що звичайна.
— Лишіть її, — відізвався Улас, — хай собі спить. От бідна, монастир спалили, над сестрами знущалися... Що вона вам завинила?
— І черниця черниці не рівня, — махнула рукою Устя.
— Ех, жінки, жінки! Які то ви недобрі для жінок! Одна одну в ложці води втопила б.
— Зате ви гарній жінці навіть найгірший гріх простили б. От і тобі якби так десять літ вернути, іншої пісні заспівав би.
— Можливо, можливо, — підкрутив вуса Улас.
— Йди, йди, грішнику нерозкаянний, та лягай спати. Тільки й не грішиш, коли спиш.
— А ти навіть крізь сон сваришся.
Помелові постелили у світлиці, а Босаковському з Борисом у причепі.
Так називали прибудівку до великої хати: сінні та дві невеличкі кімнатки. У кожній вікно на подвір`я. Поміж ними дильована стіна.
Як увійшли туди, то Борис зараз кинувся на тапчан і заснув, а Босаковський сів при вікні, але так, щоб його не було видно, і дивився.
Хутір, як казковий острів, бовванів серед моря імли. Вітер шелестів листками, на болотах якась птаха скиглила. У стайнях коні тупотіли, пси крізь сон на ланцюгах зітхали. Панас коло головної брами на колоді куняв. Мабуть, і його сон зморив, бо тінь, що від нього падала, хиталася чимраз більше. Ніби Панас заснув, а тінь за нього сторожила.
Минула північ, той час, коли найтихше буває. Навіть миш не прошарудить ніде. Тільки десь далеко пугукнула сова: «Угу! Угу!»
Босаковський нашорошив вуха.
І знов: «Угу! Угу!»
«Починається!» — сказав до себе і принишк.
Чув, як у сусідній кімнатці тихесенько відчинилися двері і, мов мара, висунулася черниця. Бачив, як вона безшелесно перейшла через садок і хильцем підкралася до бічної брами. Ніби тінь майнула по частоколі.
— Борисе! Вставай! — прошипів Босаковський. — Буди всіх, щоб були готові. Світла не паліть, лиш зброю тримати і чекати, аж дам приказ!
Борис побіг. Черниця наближалася до брами, приклала два пальці до вуст і свиснула тонким свистом. А тоді відсунула засув і вже збиралася відсувати й другий, коли враз Босаковський, мов тигр, кинувся до неї. Не встигла підкасати рясу, щоб із-за пояса добути ніж, як вхопив її, перегнув, повалив на землю і притиснув коліном.
— Писнеш слово — смерть!
І вправно, немовби це робив щоднини, зв`язував поясом руки та ноги. Туго, туго.
— То ти така черниця! — шипів. — Із закону дідьчої матері, чорт би тебе взяв! Борисе! Хутчіш до мене біжи!
Прибігли Борис і один з Уласенків.
— Віднесіть харцизу до пивниці. Не вбивайте, лиш добре пивницю зачиніть!
Мовчки приказ сповнили, а за той час розбудився весь хутір.
Босаковський приказував, мовби він тут був господарем і отаманом. Всі слухали його. Бачили, що діло розуміє.
— Двох на горище! До того вікна, що на бокову браму. Як подам знак — паліть! Улас і челядь до великої брами, Борис і Уласенки до мене. Жінками господиня заправляє!
А жінки, уже озброєні, вибігали з хати з пістолями, з шаблями. Устя лаштувала самопал.
Босаковський по дворі, мов чорт по пеклі, скакав.
— Провчимо харцизів! — шипів, додаючи собі й іншим відваги. — Горлорізи, викидьки пекельні. Гадали, що на гречкосіїв напали, на свинопасів і козодоїв. Провчимо ми вас, злодюги погані!
— Ще вовка не вбив, а вже продає шкуру, — усміхнувся Улас.
У гаю знов пугукнула сова, але вже ближче.
Босаковський пальці до вуст приклав і гострий свист побіг по верхах дерев. Ще раз, ще раз, ще.
— Панасе! Ти пильнуй псів. Як подам знак, то пускай із ланцюгів! — крикнув Босаковський і до землі принишк.
Ворог наближався. Чути було, як стогнала земля і як ліс шумів, ніби хуторянам знати давав, щоб береглись. Коли б не мла, то вже ворога можна би було побачити з вікон, а то лиш чулося, що йде. Чимраз ближче і ближче. Кроків триста, двісті, сто. І — стали.
— З коней зіскакують, як якусь хвилину будуть, — шепнув Босаковський і причаївся, як до скоку кіт. Шабля у руці. Коло нього Борис і два Уласенки, по другім боці брами чотирьох... Ні пари з уст...
А ворог підкрадається, як злодій. Він певний, що хутір спить і що черниця брами відчинила. Тільки йди та души дурних хуторян, як тхір курей. А все ж таки надумуються. Може не знають, куди краще входити.
Босаковський свиснув.
На той свист кілька людей кинулося до брами. Але ні один із них далеко не зайшов.