— То ви влаштували все це самі, капітане Сміте? — запитав Роземайєр.
— Яке це має значення? — байдужно відповів Сміт.
— Справді, це значення не має. Але щось інше — має. — Роземайєр втомлено усміхнувся. — Коли полковник Крамер запитав вас, чи ці записнички — все, що вам було потрібно, ви відповіли: майже. Тому можна припустити, що є ще одна мета. Чи не хочете ви сказати, що збираєтеся спіймати двох зайців відразу — запросити й мене піти з вами?
— Рейхсмаршале, — різко промовив Сміт, — я не маю наміру прив'язати вас до себе й потягнути за собою через Альпи. Я міг би примусити вас піти лише під дулом пістолета, але дуже боюся, що ви — людина честі, і власна шкура важить для вас менше, ніж безпека вашої країни. Тому коли я наведу на вас зброю і накажу встати й іти з нами, ніхто в цій кімнаті не матиме сумніву, що ви залишитеся в кріслі. Тож ми, на жаль, повинні попрощатися.
— Ви настільки ж люб'язні, наскільки й логічні, — гірко усміхнувся Роземайєр. — Шкода, що мені саме й не вистачило логіки, коли ми розмовляли з вами кілька хвилин тому…
— Що ж, це наше щастя, — погодився Сміт.
— Але ж… але ж полковник Вільнер?.. — запитав Крамер. — Начальник розвідки в Кессельрінга. Він же не…
— Заспокойтеся… Віллі-Віллі ні при чому. Він справді вірив у все, що казав, Він вважає мене найголовнішим подвійним агентом в Італії. Років зо два я підгодовував його фальшивою або застарілою інформацією. Перекажіть це йому, будь ласка.
— Потрійний агент, — терпляче пояснив Шаффер. — Це ще цікавіше, ніж подвійний.
— А Гейдельберг? — запитав Крамер.
— Я справді два роки провчився в університеті. На стипендію міністерства закордонних справ.
— Але я все ще не розумію… — Крамер покрутив головою.
— Шкодую, але нам час іти.
— Прочитаєте про все в моїх спогадах. Після війни, — додав Шаффер. Двері широко розчинилися. В них з'явилася Мері з «маузером» у руці.
Побачивши Сміта з Шаффером, вона з полегкістю зітхнула.
— Ти трохи забарилася, — суворо промовив Сміт. — Ми вже почали непокоїтись.
— Прошу вибачення, але я не могла втекти. Цей фон Браухіч.
— Не турбуйтеся, міс. — Шаффер зробив широкий жест рукою. — Я був тут.
— Нова дівчина, що прибула сьогодні ввечері! — спантеличено прошепотів Крамер. — Кузина тієї дівчини з…
— Атож, вона, — підтвердив Сміт. — Це вона довго допомагала мені робити послуги Віллі-Віллі. І саме вона сьогодні впустила нас сюди.
— Босе, — заклопотано промовив Шаффер, — чи не пора вже нам…
— Зараз підемо. — Сміт усміхнувся до Роземайєра. — Ви мали рацію. Записнички — це ще не все. Мені потрібне ще товариство. Але товариство тих, хто, на відміну від вас, рейхсмаршале, страшенно труситься за свою шкуру й не має ані крихти честі… Ось вони й підуть із нами. — Він показав пістолетом у бік Каррачоли, Томаса й Крістіансена. — Встати! Ви підете з нами!
— З нами? — недовірливо перепитав Шаффер. — До Англії?
— Щоб стати перед судом за зраду. Бути катом — усе ж таки не мій обов'язок… Тільки Господь знає, скільки сотень і тисяч життів на совісті в цих трьох. Я вже не кажу про Торренс-Сміта й сержанта Геррода. — Крижаним поглядом він зміряв Каррачолу. — Я ніколи не був певний, але мені завше здавалося, що диригував усім ти. Це ти вбив Геррода там, на горі. Якби ти зумів дістати наші радіокоди, то провалив би всю нашу мережу в Південній Німеччині… А це вже було б неабищо, адже досі наша мережа тут працювала справно…
— Киньте зброю! — Голос у фон Браухіча був тихий, але твердий.
Ніхто не бачив і не чув, як він відчинив двері. Тепер майор стояв за якихось чотири фути від Мері, тримаючи в правій руці автомат. Сміт рвучко обернувся, але пістолет у його руці на мить застиг, бо майже на лінії пострілу опинилася Мері. У фон Браухіча таких вагань не було. Пролунав сухий постріл, і куля зачепила зачіску Мері якраз над бровою. Пістолет випав із закривавленої руки Сміта, ударившись об якусь деталь меблів. Мері спробувала обернутись, але фон Браухіч був спритніший і дужчий. Він стрибнув уперед, схопив її руку з пістолетом і наставив автомата з-за її плеча. Вона намагалася вивільнитись, але, коли фон Браухіч, мов лещатами, стиснув її руку, скрикнула від болю й випустила пістолета. А втім, сам фон Браухіч, здавалося, не помітив цього. Його праве око, не кліпаючи, дивилося з-за голови Мері на Шаффера. Шаффер кинув зброю.