— Мері, ти з Джонсом відповідаєш за Томаса. Приставте йому до кожної скроні по пістолету. — Сам він примусив Крістіансена стати навколішки й наставив пістолета тому в шию.
Шаффер притиснув до стіни Каррачолу, навівши свого автомата йому в зуби. При цьому Шаффер ґречно всміхався. В кімнаті запала цілковита тиша.
З півдесятка німців, що з'юрмилися біля дверей радіорубки, жодною мірою не нагадували літнього вартового, з яким фон Браухіч мав справу на подвір'ї замку. Це були добірні вояки з корпусу альпійських стрільців, жорстоко вимуштрувані й самі жорстокі. Вони навіть не намагалися підступати до дверної ручки: правила безпеки веліли їм діяти за такої ситуації по-іншому.
За порухом руки обер-лейтенанта один із солдатів прошив двері двома навскісними автоматними чергами. Другий автоматною чергою позначив у дереві круг — і вибив його ударом приклада. Третій крізь ту дірку вкинув усередину дві гранати. Четвертий тим часом розстрілював упритул замок. У радіорубці пролунали два вибухи. З круглої дірки в дверях повалив дим.
Висадивши двері, солдати вдерлися до радіорубки. Додаткові заходи перестороги були вже непотрібні — після вибухів там могли залишитися тільки трупи. На хвилю вояки нерішуче спинилися — аж поки сильний холодний протяг не розвіяв густого порохового диму. Помітивши відчинене вікно, обер-лейтенант підскочив до нього й посвітив кишеньковим ліхтариком. Линва губилася в пітьмі. Промінь світла сягав хіба середини кам'яного схилу. Вільною рукою обер-лейтенант смикнув за линву — вона виявилася майже невагомою. На мить він ковзнув променем ліхтарика по очищеному від снігу підвіконню й карнизу.
— Господи Боже! — вигукнув обер-лейтенант. — Вони втекли! Вони вже в долині! Швидше! Де найближчий телефон?
— Чудово! — Шаффер прислухався до кроків, що швидко віддалялися, одвів автомата від зубів Каррачоли й підбадьорливо всміхнувся. — Ви були зразковим хлопчиком. — Приставивши дуло Каррачолі до спини, він вийшов услід за Смітом до розгромленої радіорубки. — Схоже, вони згають чимало часу, перш ніж з'ясують, що внизу немає слідів…
— Вони скоріше помітять те, що ця линва зникла. — Не зважаючи на сильний біль у руці, Сміт втягнув линву назад. — Вона нам іще знадобиться. А ще нам не зашкодить трохи розважитись.
— З мене досить розваг на цю ніч, — благально промовив Шаффер.
— Візьміть чотири-п'ять пакетів вибухівки з різними завдовжки ґнотами і повкидайте їх у кімнати вздовж коридора.
— Розваги тривають. — Шаффер видобув з торби пакети, підкоротив до різної довжини спеціальний гніт, що повільно горить, і зі словами: — Вважайте, що справу зроблено, — вийшов.
Перші три кімнати були замкнені, і він не став ані гаяти час, ані витрачати набої свого пістолета на те, щоб відчинити двері. Зате п'ять наступних кімнат виявилися незамкненими. У перших трьох, спальнях, він поклав вибухівку в дрезденську вазу для фруктів, під офіцерський кашкет і під подушку. В четвертій — убиральні — залишив її за унітазом, у п'ятій — коморі — поклав на шафу між картонними коробками.
Сміт тим часом вивів усіх з усе ще наповненої їдким димом радіорубки в коридор, де дихати було легше. Він чекав, коли повернеться Шаффер. Раптом його погляд упав на пожежний куточок — ящик з піском, вогнегасник, гаки й сокири на спеціальному щиті під стіною.
— Ви мало не схибили, майоре Сміте. — Очі в Мері почервоніли, зморене обличчя було біле мов крейда, але дівчина ще знайшла в собі силу всміхнутися. — Розваги, кажете? А я про це подумала й сама.
Сміт усміхнувся їй самим кутиком рота — на цілу усмішку в нього забракло сили через рану — й посмикав за ручку дверей поруч із пожежним щитом. На них висіла табличка «Канцелярія». Двері, звісно ж, були замкнені.
Переклавши пістолета в ліву руку, він приставив його до замка, натиснув на гачок і ввійшов усередину.
Канцелярія була як канцелярія. Вздовж стін стояли шафи з теками. Сміт підійшов до вікна, відчинив його, щоб був протяг, розклав на підлозі кілька грубих тек і підніс до них сірника. Папери спалахнули вмить.
— Хай уже нам вибачають. — Шаффер з'явився в кімнаті з вогнегасником у руках і рушив до вікна. — Гей, бережіть свої голови чи що у вас там на в'язах!
Вогнегасник зник за вікном. Полум'я розгорілося вже так, що Шаффер ледве встиг вибігти з кімнати. Щойно він вискочив у коридор, як десь у глибині «Шлосс Адлера» тривожно закалатав дзвін.
— Господи Боже! — у відчаї вигукнув Шаффер. — Що ж іще звалиться на наші голови? Пожежна команда?