— Ну-ну. — Голос у полковника був жорсткий, але погляд — згас, від раптового усвідомлення, що це — поразка й смерть.
— Щоб переконатися, що ви берете саме цей револьвер і тільки його. Подивіться, чи немає там двох рисочок на краю дула?
Вайат-Тернер подивився на Сміта довгим поглядом, потім опустив очі на револьвер. Саме в тому місці, про яке казав Сміт, виднілися дві паралельні рисочки. Полковник знову підвів очі, у них світився відчай і рішучість.
— От і чудово, — сказав Сміт. — Я власноручно повиймав з нього патрони тридцять шість годин тому.
Сягнувши лівою рукою за вилогу куртки, Сміт незграбно дістав свого «люгера» з глушником. Вайат-Тернер, спрямувавши дуло «стена» Смітові в голову, кілька разів натиснув на гачок, але щоразу звучало лише сухе клацання. З безтямним виразом на обличчі він опустив револьвера, потім різко крутнувсь у кріслі, відчинив бічні дверцята й викинув записничка в темряву. Тоді обернувся й мляво осміхнувся до Сміта:
— Я щойно назвав це найважливішим документом у Європі…
— Справді. — Сміт передав пістолета Шафферові, ще раз сягнув рукою до кишені й показав два інші записнички. — Це дублікати.
— Дублікати… — Посмішка повільно зникла з полковникового обличчя, воно скам'яніло у відчаї. — Дублікати… — прошепотів він. Потім обвів усіх поглядом і знову звернувся до Сміта, який тим часом забрав у Шаффера пістолета:
— Він збирається вбити мене?
— Ні.
Вайат-Тернер кивнув головою, широко розчинив бічні дверцята кабіни й ступив крок до них.
— Ви справді сподіваєтесь побачити мене в Тауері?
— Ні, — похитав головою Сміт. — Мабуть, я не побачу вас там.
— Обережніше на сходах, — холодно кинув Шаффер. Його обличчя було наче з каменю.
— А тепер пора виходити на зв'язок. — Сміт причинив дверцята, втомлено вмостився в кріслі другого пілота й поглянув на Мері. — Адмірал, мабуть, уже нервує.
— Пора виходити на зв'язок… — машинально повторила Мері. Вона подивилася на нього, мов на привида: — Як ти можеш сидіти в цьому кріслі — одразу після того?.. Як ти можеш бути такий спокійний?
— Дурненька, це не була для мене несподіванка. Я знав, що він має вмерти.
— Ти знав… Так, звичайно, звичайно… — пробурмотіла вона.
— А крім того… — Він узяв Мері за руку. — Ти розумієш, що все це для нас означає?
— Чи розумію я що? — Обличчя в Мері було усе ще геть бліде.
— Що ти і я виходимо з гри, — терпляче пояснив Сміт. — Наша кар'єра скінчилась. І в Італії, й у всій Європі. Я не зможу навіть воювати як звичайний солдат, бо якщо мене захоплять у полон, то все одно розстріляють як шпигуна.
— Отже?
— Отже, для нас війна скінчилася. Вперше ми можемо подбати про самих себе. Гаразд?
Він потиснув їй руку, і вона усміхнулась у відповідь.
— Отже, гаразд. Командире, чи можна мені скористатися вашим радіо?
— То он як він учинив… — Адмірал Ролланд, стоячи в оперативній кімнаті з телефонною трубкою в руці, мав постарілий, стомлений вигляд. — Та, може, воно й на краще. А ви дістали всю інформацію, яку шукали?
— Цілком, сер! — долинув крізь потріскування в трубці Смітів голос.
— Чудово, чудово! Я піднімаю на ноги всю поліцію. Як тільки ті записники потраплять мені до рук… В аеропорту на вас чекатиме машина. Зустрінемося за годину.
— Так, сер. Але є ще одна дрібничка, сер. Сьогодні вранці я хочу одружитися.
— Що?! — Кущуваті сиві брови в адмірала здивовано піднялися.
— Я хочу одружитися, — терпляче повторив Сміт. — З міс Мері Еллісон.
— Але це ж неможливо! — запротестував Ролланд. — Сьогодні вранці! Неможливо! Адже існують такі речі, як дозвіл, оформлення, та й реєстраційні контори сьогодні зачинені…
— І це після всього, що я зробив для вас?.. — сумно промовив Сміт.
— Це нечесно, сер! Ви зловживаєте добротою старого чоловіка. Це зовсім нечесна гра! — Ролланд поклав трубку, втомлено всміхнувся й узяв іншу трубку:
— Оператор? Зв'яжіть мене з відділом фальшивих документів.
Командир ескадрильї Карпентер, закуривши нову люльку й наливши з термоса гарячої кави, знову перебував у найкращому настрої. Сміт тихенько розмовляв із Мері, а Джонс сидів із заплющеними очима і, очевидно, дрімав. Далі, в глибині літака, Шаффер уже обіймав за плечі Гайді, яка не робила спроб вивільнитися.
— Отже, — шепотів Шаффер, — сьогодні ж увечері йдемо до пивниці…
— А ти ж казав — до «Савой гріль»?!
— Ну, називай як хочеш… Отже, ми йдемо туди, замовляємо паштет, копчену форель, абердинський біфштекс.
— Абердинський біфштекс! — весело глянула на нього Гайді. — А ти забув, що зараз війна, забув про картки? Біфштекс, мабуть, буде з конини.