Коли шлунок трохи попустило (ноги знову тремтіли; щось здобуваєш, а щось втрачаєш), вона глянула на себе в дзеркало. Світло флуоресцентної лампи надавало обличчю різких, непривабливих контурів. Шкіра занадто бліда, очі почервоніли. Волосся збилося довкруг голови негарним шоломом. Вона побачила себе такою, якою буде в старості, а найстрашніше, що якби в цю мить Стів Кемп був тут, вона, здається, віддалася б йому, хай би він тільки обіймав її, цілував і говорив, що їй не слід боятися, що час — це міф, а смерть — тільки сон і що все гаразд.
З її горла вирвався звук — пронизливий крик-схлип. Такий звук не міг народитися в її грудях: то був крик божевільної.
Донна схилила голову і заплакала.
Чаріті Кембер сиділа на їхньому з Джо двоспальному ліжку, втупившись у річ, котру тримала в руці. Вона щойно повернулася з тієї ж крамниці, що й Донна Трентон. Обличчя, руки і ноги замерзли й заніміли, так наче вона занадто довго каталася з Джо на снігоході. Та назавтра було перше липня, і снігохід, акуратно загорнутий у брезент, стояв собі в гаражі.
Цього не може бути. Сталася якась помилка.
Та помилки не було. Вона перевіряла мало не десяток разів: жодної помилки.
Урешті-решт, таке ж трапляється?
Звісно. З кимось трапляється. Але з нею?
Вона чула, як Джо клепає щось у майстерні. Тонкий металевий звук, що луною розбивав гаряче пообіддя. Пауза. Далі тихе:
— Чорт!
Молоток ударив ще раз, потім настала довга пауза. Тоді чоловік загорлав:
— Бретте!
Вона завжди здригалася, коли він кликав сина отаким голосом. Бретт дуже любив батька, та що відчував сам Джо, вона ніколи не знала напевне. Думати так жахливо, та це правда. Одного разу, десь два роки тому, їй наснився страшний сон, який вона, здавалося, ніколи не зможе забути. У сні чоловік увігнав вила просто в Бреттові груди. Вони прохромили хлопця наскрізь і вийшли зі спини, напнувши футболку, мов намет. «Маленький негідник не прийшов, коли я його кликав», — казав уві сні Джо, і вона, вся тремтячи, прокинулася поряд зі справжнім Джо, котрий, напившись пива, міцно спав у своїх боксерських трусах. Місячне світло, холодне і байдуже, падало крізь вікно й заливало ліжко, де сиділа Чаріті, і вона раптом усвідомила, наскільки сильно може боятися людина, як страх перетворюється на жовтозубе чудовисько, послане злим богом, щоб пожерти непідготованих і необачних. Протягом їхнього шлюбу Джо кілька разів здіймав на неї руку, і Чаріті добре засвоїла урок. Може, вона не була генієм, та її мати дурнів на світ не приводила. Тепер вона робила все, що їй велів Джо, і рідко сперечалась. І знала, що Бретт чинить так само. Та іноді їй ставало страшно за хлопця.
Вона підійшла до вікна саме вчасно, щоб побачити, як Бретт біжить через подвір’я до майстерні. Слідом за ним плівся Куджо, він запарився і виглядав прибитим.
Потім тихе:
— Потримай ось це, Бретте.
Ще тихіше:
— Добре, тату.
Знову почулося цюкання молотка, немилосердний льодорубний звук: цюк-цюк-цюк. Їй уявилося, як Бретт тримає зубило над зламаним підшипником або, наприклад, який-небудь болт. А поряд її чоловік — рукави закасані, у кутику тонкого рота дрижить цигарка «Pall Mall» — орудує п’ятифунтовим молотом. А якщо він п’яний, якщо схибить хоч на дюйм…
Їй уже вчувався відчайдушний крик Бретта після того, як молот перетворить його руку на потрощене криваве місиво. Щоб позбутися видива, вона схрестила руки на грудях.
Знову поглянула на предмет у руці, розмірковуючи, як би можна було його використати. Дужче за все на світі їй хотілося поїхати до Коннектикуту провідати сестру Голлі. Востаннє вони бачилися шість років тому, влітку 1974-го; вона пам’ятала це добре, бо те літо видалося важким, за винятком тих одних приємних вихідних. Того року в Бретта почалися нічні проблеми — страшні сни, невиспаність, і все частіше він почав ходити уві сні. Того ж року Джо почав сильно пити. Неспокійні ночі та сомнамбулізм Бретта залишилися в минулому, алкоголізм Джо — ні.
Тоді Бреттові виповнилося чотири. Зараз йому було десять і він навіть не пам’ятав тітки Голлі, котра шість років тому вийшла заміж. Вона мала дівчинку й хлопчика, котрого назвала на честь чоловіка. Чаріті ще жодного разу не бачила племінників, хіба що на світлинах, котрі час від часу надсилала Голлі.