— Для сільського чемпіонату це суперклас, але до вищої ліги тобі ще є куди рухатися, дитинко.
— То що там із моєю машиною, тренере?
Він зняв фільтр, і тепер той лежав на доріжці.
— Ніколи не бачив такого великого фрисбі, — спокійно відзначив Тед кілька хвилин тому, різко об’їжджаючи фільтр.
Вік знову схилився над мотором і навмання пошпортав викруткою в карбюраторі.
— Річ у карбюраторі. Думаю, голка заїла.
— Це дуже погано?
— Не дуже, — відповів він, — але ти можеш застрягнути намертво, якщо ця штука вирішить заїсти посеред дороги. Голка контролює подачу пального, а без пального ти не поїдеш. Це як стаття конституції, дорогенька.
— Татку, покатаєш мене на гойдалці?
— Так. Зачекай хвильку.
— Добре, я за будинком.
Тед побіг за будинок до гойдалки, яку Вік спорудив минулого літа; освіжаючись джином з тоніком і раз у раз звіряючись із планом, він працював у вихідні й у будні після вечері, а з радіоприймача лунали верескливі анонси ігор «Ред Сокс». Тед, тоді трирічний, з поважним виглядом сидів на ляді, що вела в підвал, або на східцях, підперши підборіддя долонями; іноді він подавав то те, то інше, та найчастіше просто мовчки спостерігав. Минуле літо. Хороше літо, не таке пекельно гаряче, як це. Тоді здавалося, що Донна тут прижилась і нарешті збагнула, що все це: Мейн, Касл-Рок, «Ед Воркс» — не так вже й погано.
Потім — ця незбагненна чорна смуга, а найгірше — в’їдливе, майже фізичне відчуття, що справи йдуть іще паскудніше, ніж йому хотілося б думати. Речі в домі раптом стали здаватися не на своїх місцях, ніби їх переставляли чужі руки. У нього з’явилася божевільна думка (чи така вже й божевільна?), що дружина занадто часто міняє простирадла. Вони завжди були свіжі, й однієї ночі, наче в старій казці, у мозок, болісно відлунюючи, вдерлося питання: «Хто спав у моєму ліжку?»
Зараз, здавалося, все владналось. Якби не дурна історія з «Малиною» і не ця бісова поїздка, що нависла над його головою, і це літо могло б вийти доволі непоганим. Може, навіть і вийде. Іноді можна й виграти. Не всі ж надії виявляються марними. Він вірив у це, хоч ні на чому серйозному віра й не ґрунтувалася.
— Теде, — загукала Донна, змусивши хлопця різко пригальмувати. — Постав велосипед у гараж.
— Ма-ам!
— Будь ласка, зараз же, мосьє!
— Моссє, — вимовив Тед, пирснувши в кулачок. — Ти ж не ховаєш свою машину в гараж.
— Тато її ремонтує.
— Але…
— Слухайся маму, Теде, — сказав Вік, піднімаючи фільтр. — Я зараз прийду.
Тед осідлав велосипед і повів його до гаража, голосно імітуючи сирену «швидкої допомоги».
— Чому ти кладеш цю штуку назад? — спитала Донна. — Ти що, не збираєшся її лагодити?
— Це тонка робота, а я не маю потрібних інструментів, — відповів Вік. — Та навіть з інструментами я б, мабуть, зробив тільки гірше.
— Прокляття, — вилаялася Донна і з досадою буцнула шину ногою. — Такі речі ніколи не трапляються, коли авто ще на гарантії, правда ж?
«Пінто» мав усього близько двадцяти тисяч миль пробігу, а шість місяців тому, коли вони його купували, автомобіль був новий-новісінький.
— Це також як стаття конституції, — зауважив Вік, ставлячи фільтр на місце і загвинчуючи гайку.
— Думаю, поки Тед буде в таборі, я зможу відігнати машину до Сауз-Періса. Мені доведеться взяти авто напрокат, коли ти поїдеш. Як гадаєш, довезе?
— Звісно. Але навіщо? Віджени її до Джо Кембера. Це всього сім миль звідси, та й він свою справу знає. Пам’ятаєш той підшипник на «ягуарі»? Він зняв його за допомогою таля, зробленого зі старого телефонного кабеля, і взяв тільки десять баксів. Господи, якби я відвіз її в Портленд, вони випатрали б мій гаманець, як тушу молодого лося.
— Цей тип мене нервує, — сказала Донна. — Не враховуючи того факту, що він залив себе мало не по вінця.
— Чим він тебе нервує?
— Діловитим поглядом.
Вік засміявся:
— З такою, як ти, моя люба, є чим зайнятися.
— Дякую, — відповіла вона, — але не обов’язково так дивитися на жінку. Неначе тебе подумки роздягають. Це діє на нерви, — вона замовкла, якось дивно, як йому здалося, задивившись на зловісний червоний захід сонця. Тоді знову поглянула на нього. — Іноді виникає відчуття, ніби в деяких чоловіків у голові прокручується маленький фільм на тему «Викрадення Сабінянок», у якому тобі відведено… головну роль.
У нього було химерне, неприємне враження, що вона знову говорить про кілька речей водночас. Та сьогодні йому не хотілося в це заглиблюватися. Він тільки-но почав вигрібатися з купи лайна, у якій сидів місяцями.