Усього цього Куджо не знав, однак добре відчув, що істота, яку він щойно вкусив, мала гнилий, бридкий присмак, і вирішив, що гра того не варта. Спричинивши невеликий обвал, він одним могутнім ривком вивільнився з ями та обтрусився; на землю посипалося болото і шматочки смердючого вапняку. З носа крапала кров. Він сів, задер голову до неба, і з горла його вирвалося коротке низьке виття.
Зі своєї печери маленькою бурою хмаркою вилетіли кажани, очманілі від яскравого сонячного світла, кілька секунд покружляли над ямою і сховалися назад. Вони були безмозкими істотами, тож за кілька хвилин геть забули про гавкучого зайду і спокійно спали собі далі, висячи донизу головою і загорнувшись у свої крила, наче старенька бабця в шаль.
Куджо поплівся геть, потім знову обтрусився і безпорадно помацав лапою носа. Кров уже запеклась, і на рані утворилася кірка, та ніс іще болів. У собак почуття самоповаги значно перевищує інтелектуальні здібності, і тепер Куджо здавався огидним самому собі. Іти додому йому не хотілося. Якщо він туди повернеться, хтось із трійці — ЧОЛОВІК, ЖІНКА або ХЛОПЕЦЬ — неодмінно помітять, що він щось із собою зробив, і, може, навіть назвуть ПОГАНИМ СОБАКОЮ; у цю мить Куджо й сам відчував, що він — ПОГАНИЙ СОБАКА.
І замість того щоб піти додому, він побіг до струмка, що відділяв ферму Кемберів від володінь їхнього найближчого сусіда Ґері Первієра. Він то брів угору за течією, то качався по воді, то починав жадібно пити, щосили намагаючись позбутися цього бридкого присмаку в роті, змити з себе бруд і гнилий, болотний дух вапняку, а разом з ним — і відчуття ПОГАНОГО СОБАКИ.
Та помалу йому ставало краще. Він виліз із води та обтрусився. На коротку мить у непорушному повітрі довкола нього утворилася веселка з мерехтливих крапель.
Разом із болем у носі відступило й почуття ПОГАНОГО СОБАКИ. Він попрямував додому подивитися, чи ХЛОПЕЦЬ і досі там. Він уже звик до великого жовтого шкільного автобуса, котрий забирав ХЛОПЦЯ щоранку і привозив назад по обіді. Та автобус із миготливими очима й галасливими дітьми не з’являвся весь останній тиждень. ХЛОПЕЦЬ тепер весь час був удома, переважно допомагаючи ЧОЛОВІКОВІ в майстерні. Може, жовтий автобус сьогодні приїхав знову, а може, ні. Він подивиться. Куджо зовсім забув про яму і про огидний смак кажана. Ніс уже майже не болів.
Куджо прокладав собі шлях крізь високу траву північного лугу, лякаючи по дорозі то одну, то іншу пташку і навіть не думаючи гнатися за ними. Його полювання на сьогодні скінчилося, тіло, на відміну від мозку, усе чудово пам’ятало. Він був п’ятирічним сенбернаром у розквіті сил, вагою понад двісті фунтів[6], і цього ранку, 16 червня 1980 року, він заразився сказом.
Через сім днів за 30 миль від ферми «Сім дубів» в одному з ділових кварталів Портленда, в ресторанчику під назвою «Жовта субмарина», зустрілися двоє чоловіків. Заклад пропонував широкий вибір різноманітних сендвічів, піци й багатошарових бутербродів «Даґвудс». У глибині залу стояла машина для гри в пінбол.
Над стійкою висіло оголошення:
«ХТО ЗМОЖЕ З’ЇСТИ ДВА НАШІ ФІРМОВІ “НІЧНІ КОШМАРИ”, ОТРИМАЄ ЇХ БЕЗКОШТОВНО!»
Унизу в дужках стояла приписка:
«ЯКЩО ВАС ЗНУДИТЬ, МУСИТЕ ПЛАТИТИ».
Зазвичай Вікові Трентону було важко уявити щось краще, ніж тутешні «героїчні» сендвічі[7] з м’ясними кульками, та цього разу він відчував, що нічого, крім гострого нападу печії, не матиме.
— Здається, цю партію ми програли, так? — звернувся Вік до свого співрозмовника, котрий без особливого ентузіазму поглядав на свою данську шинку. Його співрозмовником був Роджер Брейкстоун, і якщо вже він дивився на їжу без ентузіазму, можна було відразу здогадатися, що справи кепські. Роджер важив 270 фунтів[8], і, коли він сідав, у нього зникали коліна. Якось, коли вони з Донною, мов дітлахи, дуріли і сміялися в ліжку, вона зізналася Віку, що думала, нібито коліна Роджера відстрелили у В’єтнамі.
— Так, ми в лайні, — погодився Роджер, — причому, блядь, так глибоко, що ти навіть не уявляєш, старий.
— Ти справді думаєш, що ця подорож може щось змінити?
— Може, й не змінить, — відповів Роджер, — але якщо ми не поїдемо, то точно втратимо замовлення Шарпа. Може, вдасться хоч щось врятувати. Повернутися в гру, так би мовити, — він відкусив шматок сендвіча.
— Перерва на десять днів може вдарити по нашому бізнесу.
— По-твоєму, те, що відбувається зараз, не б’є по нашому бізнесу?
— Звісно, але ж у нас запланована зйомка ролика для «Бук Фолкс» на Кеннебанк-біч.
7
«Героїчними» в США називають видовжені сендвічі з італійською приправою. Начинкою можуть бути баклажани з пармезаном, курятина з пармезаном, м’ясні кульки.