Бретт усміхнувся. За своє життя він виїжджав із Мейну лише двічі, востаннє вони з батьком їздили до Портсмута, штат Нью-Гемпшир. Там на аукціоні старих машин Джо придбав «форд» 1958 року з напівдвигуном[36].
— Звісно. А коли?
— Я планувала в понеділок після 4-го, — відповіла Чаріті. — Ми б поїхали на тиждень. Тебе це влаштовує?
— Ще б пак! Офігіти, я думав, наступного тижня тато має купу роботи. В нього…
— Я ще не говорила з татом.
Широка усмішка сповзла з Бреттового обличчя. Він узяв шматок бекону і заходився жувати.
— Ну, я знаю, що він обіцяв Річі Сімсу розібрати двигун його комбайна. А містер Міллер зі школи казав, що завезе свій «форд», у ньому полетіла трансмісія. А ще…
— Я думала, — перервала його Чаріті, — ми поїдемо тільки вдвох. Автобусом із Портленда.
Вигляд у Бретта був невпевнений. Крізь скляні двері ґанку було видно, як Куджо важко підіймається східцями; опинившись у затінку, він із хрипінням повалився додолу й задивився на ЖІНКУ і ХЛОПЦЯ своїми змученими почервонілими очима. Йому було зле, справді дуже зле.
— Офігіти. Мамо, я не знаю…
— Не кажи «офігіти». Це погане слово.
— Вибач.
— То ти б хотів поїхати, якщо тато погодиться?
— Ну звичайно ж! Думаєш, ми справді зможемо поїхати?
— Можливо.
Вона задумливо дивилась у вікно над мийкою.
— Мам, а далеко до Стретфорда?
— Думаю, десь триста п’ятдесят миль.
— Офі… Тобто: ого, як далеко!
— Бретте.
Бретт пильно глянув на матір. У її голосі й на обличчі була якась дивна зосереджена рішучість і знервованість водночас.
— Так, мамо?
— Знаєш щось таке, що потрібне татові в майстерні? Щось, що він дуже хотів би мати?
Обличчя Бретта трохи проясніло.
— Ну, йому згодилися б нові розвідні ключі та набір шарнірів… А ще не завадить нова маска для зварювання. На старій пішла тріщина.
— Ні, я маю на увазі щось серйозніше, дороге.
Бретт подумав трохи і широко всміхнувся.
— Думаю, найбільше він мріє про новий механічний підйомник «Йорґен». З ним витягти той старий двигун Річі Сімса буде легко, як два пальці… Ну, просто дуже легко. — Хлопець почервонів, тоді квапливо додав: — Але ти не зможеш купити йому нічого такого. Це коштує купу бабла.
Купу бабла. Слівце Джо на позначення поняття «дорого». Як вона це ненавиділа.
— Скільки?
— Ну, в каталозі тисяча сімсот доларів, але тато каже, що містер Беласко з «Портленд Мешин» міг би продати підйомник за оптовою ціною. Тато каже, що містер Беласко його боїться.
— Ти вважаєш, це дуже круто? — різко спитала Чаріті.
Бретт відкинувся на спинку стільця, трохи зляканий її запальністю. Він не пригадував, щоб мати коли-небудь так поводилася. Навіть Куджо на ґанку нашорошив вуха.
— Ну? Відповідай!
— Ні, мамо.
Та Чаріті з розпачем зрозуміла, що син бреше. Коли можеш змусити людину продати тобі якусь річ за оптовою ціною просто зі страху, то з тебе неабиякий ділок. У голосі Бретта вона почула захват, навіть якщо сам хлопець його не помічав. «Хоче стати схожим на татка, вважає героєм, бо він уміє лякати людей. О Господи…»
— Для того щоб залякувати людей, великого хисту не треба, — вела далі Чаріті. — Усе, що для цього потрібне, — це грізний голос і брутальна поведінка. Нічого крутого в цьому немає.
Вона махнула рукою і спокійнішим голосом додала:
— Гаразд, їж яєчню. Я не збиралася кричати на тебе. Це все від спеки.
Він тихо і обережно почав їсти, раз у раз кидаючи на матір швидкі погляди. Цього ранку всюди таїлися приховані міни.
— І скільки становить ця оптова ціна? Тисячу триста? Тисячу?
— Не знаю, мамо.
— А цей Беласко зможе доправити його сюди? Це ж значне замовлення.
— Думаю, так. Якби ми мали стільки грошей.
Її рука потяглася до кишені халата, де лежав лотерейний квиток. Зелений номер 76 і червоний 434 два тижні тому збіглися з виграшними номерами державної лотереї. Вона звіряла їх десятки разів, не в змозі повірити. Того тижня вона витратила п’ятдесят центів на квиток, як робила регулярно з часу першого випуску лотереї в 1975-му. І виграла п’ять тисяч доларів. Грошей вона ще не отримала, та відтоді не розлучалася з квитком ані на мить.
— Потрібна сума в нас є, — відповіла Чаріті.
Бретт витріщився на неї.
О чверть на одинадцяту Вік вислизнув зі свого офісу й попрямував у «Бентлі» на чашку ранкової кави, не в змозі більше терпіти оту паскудну бурду з офісного автомата. Весь ранок він розробляв сюжет для реклами яєць «Декостер». Робота була не з легких. Вік ненавидів яйця ще з юнацьких років, коли мати з грізним виглядом запихала їх у нього чотири рази в тиждень. Найкраще, що він спромігся витиснути з себе, було: «Любов до яєць ніколи не розбивається». Так собі. Від цього слогана в голові зринула картинка: фотомонтаж яйця з замком-блискавкою посередині. Образ хороший, от тільки що це дасть і куди його втулити, Вік уявлення не мав. «Треба спитати Тедді», — майнула думка, коли кельнерка подала йому каву і мафін із чорницями. Тед любив яйця.
Причина його поганого настрою була, звісно, не в рекламі яєць. Справа була в цій дванадцятиденній подорожі. Безперечно, їхати було потрібно, Роджер його переконав. Їм доведеться прийняти бій і пнутися зі шкіри, щоб його виграти.
Старий добрий базікало Роджер. Вік любив його майже як брата. Він би був просто щасливий пройтися з Віком до «Бентлі», випити з ним кави і протеревенити йому всі вуха. Та цього разу Вік хотів побути сам. Подумати. Починаючи від понеділка вони майже два тижні проведуть разом, працюючи до сьомого поту, а цього більш ніж досить, навіть для братів по духу.
Думки знову звернули на фіаско з «Малиновою енергією», і він відпустив їх у вільне плавання, знаючи, що неквапні, навіть мляві роздуми часом можуть принаймні допомогти по-новому глянути на проблему, показати її з іншого боку.
Те, що сталося, було доволі зле, і «Малину» зняли з продажу. Зле, однак не смертельно. На відміну від отієї історії з консервованими грибами, ніхто серйозно не захворів і не помер. Навіть покупці розуміють, що подібний збій може трапитися з кожним. Візьмімо хоча б історію з безкоштовними склянками в «Макдональдзі» якихось два чи три роки тому. Тоді у фарбі склянок виявили неприпустимо високий уміст свинцю. Їх швидко прибрали з обігу й відіслали в таке собі рекламне чистилище, де вже знайшли собі притулок швидкодійні ліки «Алказельцер» і Вікові улюблені жуйки «Біґ Дік».
Це стало ударом для корпорації «Макдональдз», але ніхто не звинуватив Рональда Макдональда в спробі отруїти своїх малолітніх клієнтів. Професора кашології, власне, теж ніхто не звинувачував, та коміки, від Боба Гоупа до Стіва Мартіна, не пропускали нагоди відточити на ньому свої язики, а Джонні Карсон в ефірі одного з вечірніх шоу присвятив історії з «Малиною» цілий монолог, пересипаний ретельно дібраними двозначними фразами. Немає потреби згадувати, що ролики з професором кашології негайно прибрали з екранів, також немає потреби говорити, що актор, котрий виконував роль професора, просто ошалів від того, як усе обернулося проти нього.
— Ми могли б опинитись і в гіршій ситуації, — зауважив Роджер, коли перша хвиля шоку трохи вляглась і припинився потік регулярних, по тричі на день, міжміських дзвінків між Портлендом і Клівлендом.
— У якій? — поцікавився Вік.
— Ну, наприклад, — відповів Роджер із непроникним виразом обличчя, — якби ми робили рекламу для того консервованого супу вішисуаз[37], який потім виявився зараженим ботулізмом.
— Ще кави, сер?
Вік звів очі на кельнерку. Зібрався був відмовитися, та раптом кивнув.
— Півчашки, будь ласка.
Вона налила каву і пішла. Вік не пив, а тільки бездумно розмішував її ложечкою.
На превелике щастя, паніка тривала недовго. На телебаченні і в пресі виступали численні лікарі, в один голос запевняючи, що барвник зовсім нешкідливий. Щось подібне траплялось і раніше: стюардеси однієї приватної авіакомпанії були уражені якоюсь дивною недугою, від якої шкіра набувала помаранчевого відтінку. Пізніше виявилося, що це всього-на-всього фарба, що облазила з рятувальних жилетів, коли стюардеси перед вильотом показували пасажирам, як ними користуватися. За кілька років до цього в продукції одного з виробників франкфуртських сосисок було знайдено барвник, що викликав такий же ефект, як і «Малинова енергія».
36
Напівдвигун, гемі-двигун — двигун із напівсферичними камерами згоряння. Спочатку був розроблений для літаків-винищувачів. Використовується в потужних автомобілях.