Нарешті вона зійшла на підвищення, повернулась і, зачепивши на столі склянку з водою, перекинула її. Вода розтеклася по столу. Елміра злісно зиркнула на місіс Гудвотер і дала їй змогу самій витирати воду крихітним носовичком. А тим часом з переможним виглядом вийняла з коробки порожню склянку від чарівного зілля, тицьнула її перед очі місіс Гудвотер і просичала:
— Знаєте, що тут було? Тепер воно уже в мені, добродійко. Мене оточує зачароване коло. Його не проб’є жоден ніж, жодна сокира.
Жінки в залі жваво гомоніли, і ніхто не почув її слів.
Місіс Гудвотер кивнула головою і звела руки перед себе, закликаючи присутніх до тиші. Усі замовкли.
Елміра міцно стиснула Томову руку. Том і далі не розплющував очей і тільки кривився.
— Шановні дами, — сказала Елміра. — Я співчуваю вам. Я ж знаю, чого ви натерпілися за останні десять років. І знаю, чому ви голосували за оцю місіс Гудвотер. Ви ж повинні годувати своїх чоловіків, синів, дочок. Ви повинні жити на ті кошти, які маєте. Отож ви не могли дозволити собі, щоб у вас прокисало молоко, не сходило тісто на хліб, згорали пироги. Ви не хотіли, щоб ваші діти захворіли в один місяць на свинку, вітряну віспу й коклюш. Не хотіли, щоб ваш чоловік розбив свій автомобіль чи наразився десь поза містом на електричний дріт високої напруги. Але тепер усе те скінчилося. Тепер ви можете нічого не боятися. Вас більш не мучитиме ні печія, ні біль у попереку, бо я принесла добре слово, і ми зараз виженемо нечисту силу з оцієї відьми, що зачаїлася серед нас!
Усі роззирнулися навколо, проте не побачили ніякої відьми.
— Я кажу про вашу головуй. —крикнула Елміра.
— Це про мене! — озвалася місіс Гудвотер і помахала рукою до присутніх.
— Сьогодні, — важко дихаючи, провадила Елміра й для певності сперлася руками на стіл, — я пішла до бібліотеки. Пошукати способів, як протидіяти злу. Як позбутися людей, що ошукують інших і верховодять ними, і як розвіяти відьомські чари. І я таки знайшла спосіб відстояти всі наші права. Я відчуваю, як у мені наростає могутня сила. Добра сила всілякого чарівного зілля та хімічних речовин. У мене всередині… — Вона замовкла й похитнулася. Кліпнула очима. — У мене всередині винний камінь, і… той, як його… нечуйвітер, і молоко, заквашене при місячному світлі, і…
Елміра знову змовкла й замислилась. Потім стулила рота і з глибини її нутра раптом вихопився якийсь чудний тоненький звук. Вона на мить заплющила очі, немов заглянувши в себе, щоб побачити, де там та її сила.
— Місіс Браун, вам недобре? — спитала місіс Гудвотер.
— Мені дуже добре, — повільно промовила Елміра. — А ще там морквяний сік, і дрібно покришений корінь петрушки, і ягоди ялівцю…
І знову затнулася, так наче якийсь внутрішній голос звелів їй: «Замовкни!» — а тоді обвела поглядом жіночі обличчя в залі.
Аж раптом увесь зал поплив у неї перед очима, спершу ліворуч, а тоді праворуч.
— Корінь розмарину і цвіт жовтецю… — мов уві сні промовила Елміра й пустила Томову руку.
Том розплющив одне око й поглянув на неї.
— Лавровий лист і пелюстки красолі… — провадила вона.
— Може б, вам краще сісти, — мовила місіс Гудвотер. Одна з жінок, що сиділи збоку, встала й відчинила вікно.
— Сухе сім’я бетелю, лаванда, товчені зернятка з яблук-кисличок… — сказала Елміра Браун і замовкла.
А тепер мерщій починаймо вибори. Мені потрібні ваші голоси. Я сама рахуватиму.
— Нема куди так поспішати, Елміро, — зауважила місіс Гудвотер.
— Ні, є куди. — Елміра глибоко, уривано зітхнула. — Пам’ятайте, шановні дами, вам більш нема чого боятися. Голосуйте так, як ви завжди хотіли. Голосуйте за мене і… — Усе знов захиталося перед її очима тепер уже вгору і вниз. — Я головуватиму чесно. Отож усі, хто за місіс Гудвотер, скажіть «за».
— За, — сказав увесь зал.
— А тепер усі, хто за місіс Елміру Браун… — кволим голосом мовила Елміра.
Вона судомно ковтнула слину. А тоді сказала одна, єдина:
— За.
Та так і заклякла на трибуні, геть приголомшена.
У залі запала цілковита тиша. І серед цієї тиші в місіс Елміри Браун вирвався такий звук, наче ворона каркнула. Вона схопилася рукою за горло. Тоді повернулась і нестямно глянула на місіс Гудвотер. А та спокійнісінько дістала із сумочки воскову фігурку, втикану іржавими канцелярськими кнопками.
— Томе, — мовила Елміра, — проведи мене до жіночого туалету.
— Гаразд, мем.
Вони пішли через зал — спершу неквапливо, потім наддали ходи і зрештою припустили бігом. Елміра бігла попереду вузьким проходом, розтинаючи юрму… Нарешті вона дісталася до дверей і повернула ліворуч.
— Ні, Елміро, праворуч, праворуч! — гукнула місіс Гудвотер.
Елміра повернула праворуч і зникла з очей. Раптом розлігся гуркіт, неначе в похилий жолоб посипалось вугілля.
— Елміро!
Дами заметушилися, забігали по колу, наштовхуючись одна на одну, — точнісінько мов жіноча баскетбольна команда.
Тільки місіс Гудвотер подалася просто до дверей. На сходовій площадці стояв Том і, вчепившись руками в поруччя, дивився вниз.
— Сорок східців! — простогнав він. — Донизу аж сорок східців!..
Ще багато місяців і навіть років по тому в місті згадували, як Елміра Браун, мов найпослідущий п’яничка, котилася тими східцями, не проминувши жодного на своєму довгому шляху донизу. Казали, нібито вона на самому початку сходів зомліла від нападу нудоти й усе її тіло обм’якло, отож не підстрибувало на східцях, а перекочувалось, наче неживе. Так чи так, а вона опинилася внизу, кліпаючи очима й почуваючи неабияку полегкість, бо все, від чого їй було так кепсько, лишилося на тому шляху згори вниз. Щоправда, побилася вона таки добряче і якийсь час ходила вся в синцях, немов та-туйована. Але руки-ноги були цілі, ніде нічого не звихнуто й не розтягнуто. Хіба що днів зо три вона не могла ворухнути головою і, замість обернутись і подивитися на когось, тільки чудно косувала на нього очима. Та найістотніше було те, що, поки жіноцтво з лементом спускалося сходами, місіс Гудвотер уже сиділа біля Елміри, тримаючи її голову в себе на колінах і поливаючи її слізьми.
— Елміро, обіцяю вам, присягаюся, Елміро: якщо ви тільки виживете, якщо не помрете… Ви чуєте мене, Ел-мІро? Ось послухайте!.. Від сьогодні я вживатиму свою відьомську силу тільки на добрі діла. Ніякої чорної магії — лише біла! Як буде на те моя воля, ви більш ніколи не впадете на залізного собаку, не перечепитесь через поріг, не поріжете пальця, не звалитеся зі сходів. Вас чекає райське життя, Елміро, обіцяю вам! Тільки не помирайте! Погляньте, я виймаю з цієї фігурки всі кнопки! Озвіться до мене, Елміро! Озвіться і сядьте! І мерщій ходімо нагору, переголосуємо. Ви будете головою «Жимолості», обіцяю вам, не треба й голосувати, і так усі за вас, правда ж, шановні дами?
У відповідь на це всі дами ридма заридали й мусили спертись одна на одну, щоб не попадати з ніг.
Том, який і далі стояв нагорі, почувши ті ридання, вирішив, що місіс Браун таки сконала.
Він був уже на півдорозі донизу, коли зустрівся з юрбою жінок, що поверталися назад з таким виглядом, ніби щойно побували в осередді страшного вибуху.
— Ану, дай дорогу, хлопче!
Перша йшла місіс Гудвотер, сміючись і плачучи водночас.
За нею плентала місіс Елміра Браун, так само плачучи і сміючись.
А далі виступали всі сто двадцять три учасниці зборів, самі не тямлячи, чи то вони повертаються з похорону, чи то йдуть на бал.
Том провів їх очима й похитав головою.
— Я тут більше не потрібен, — мовив він сам до себе. — Зовсім не потрібен.
І, поки за ним не похопилися, навшпиньки подався сходами вниз, міцно тримаючись за поруччя.