Не знаю про Вашого обранця нічого – нічогісінького. Та воно мені й не дуже важливо. Знаю, що ким би він не був і яким чином не складалися б Ваші стосунки надалі, а Ви сьогодні заслужили слів найгарячіших.
Навіть якщо Він іще до опівночі надумає вертатися до себе додому.
Не дивуйтеся. Трапляються й такі оригінали, що не можуть спати в чужій квартирі без своїх домашніх капців. Та не поспішайте розчаровуватися. Може, це в нього така метода: випробування Вашого серця на розрив. Але й лякатися особливо не слід: серце від цього не розірветься.
Проте облишмо сумні варіанти. Зупинімося на радісному: шаленій ночі удвох…
Та поки Ви там цілу нічку-не-задрімай-око будете крутити з ним свої шури-мури, я продовжуватиму давати Вам поради за своїм письмовим столом.
Отож, якщо Ви така відважна, що, навіть не відпивши одного ковтка своєї ж фанти, прочинили для нього двері у спальню, прошу Вас згадати про всі свої календарі. Може трапитися, що Ви й справді дуже відважна сучасна жінка, яка не боїться з першого разу зачати. Тоді порахуйте в умі, щоб Ваші пологи не припали на Великдень. У Розтоках точно відомо, що коли дитина народжується на Великдень, – їй упродовж життя сприяє фортуна, проте великою ціною: до року в родині трапляється втрата чийогось життя. Знаю не одну таку родину. При нагоді розповім. Але не тепер. Бо це застереження на крайній випадок.
А поки що я Вам заздрю і співчуваю одночасно. Бо Ви, як той казковий персонаж, стоїте зараз перед дверима спальні, неначе на перехресті трьох шляхів: праворуч підеш… ліворуч підеш… прямо підеш…
А я Вам кажу: ідіть, куди хочете. Все одно Вас зараз веде п'яне серце. І поки серце показує Вам дорогу – ідіть.
А я тим часом – до письмового столу. Мене сюди веде також серце.
Коли п'яне. Коли боляще. Буває по-різному.
Самі знаєте.
ЖІНОЧА ГОЛОВА В КУЩАХ ШИПШИНИ
Пригадуєте, як оцінювала шлюб моя бабця Гафія Іллівна? Дівка, як віддається (тобто виходить заміж), – то кладе голову в кущ шипшини.
Знаєте, по великих роках досвіду скажу і я: у цьому таки є доля істини. Хтозна – чому, але це правда – в сімейному житті іноді відчуваєш себе і справді ніби серед шипшинового гілля. Здалеку здається, що ти обрамлена рожевими квітами, а насправді чуєш, як колючки впинаються у твоє ніжне тіло, і нікому навіть про це сказати.
Та не засмучуйтеся. Не Ви така одна – між шипшинових колючок.
Що? Я забула сказати, що після того кулінарного бенефісу, після тієї чумної дефіляди не в Москві, а дефіляди кухнею і спальнею Ви таки встромили голову в шипшинове гілля – вийшли за Нього заміж??!
Але, як Ви вже встигли помітити, я нічого не забуваю. Тим паче тих, для кого стаю заочною свахою.
Ви не вірили, що все закінчиться загсом?!
Я й сама не дуже вірила. Просто знала, що буде одне із двох, як сказали би в Розтоках. Так що сталося майже так, як гадалося. Надвоє баба ворожила, – резюмують у моєму селі на такі прогнози.
Я розумію, що Ви нарешті щасливі по вінця. Але, як мовиться, стоять двори у хуртовині флокс, а серце йде у свою хуртовину.
Не така вона вже й негожа, ота сімейна хуртовина турбот.
Що? Вам таки подобається перебувати на кухні більшу частину свого вільного часу?
І мені довго подобалося. Потім дещо перестало.
Але Вам поки що хай не перестає. Знаєте, я майже бачу, як Ви снуєте Дюймовочкою між отими каструлями, мисками, деками, розсадою для городу.
Ну, що ж… хай Бог і серце помагають.
І я Вам іще дещо підкажу.
Отже, якщо хочете, щоб смак Ваших страв і надалі надихав Ваше законне золотце на подвиги, ніколи не печіть і не приймайте гостей у ті дні, коли у Вас самої гості. Розумієте, жінка повинна мати святкові жіночі дні. І боронь вас, Боже, в такі дні квасити капусту, розчиняти тісто, робити консервацію. Шкода праці. Тоді робіть щось легше. Зваріть геркулесову чи манну кашу, компот із сушки, чи розігрійте тушонку до смаженої картоплі. А на більше не розраховуйте. Можете наперед викинути продукти.
Не бійтеся, за три-чотири дні Ваше золотце не змарніє, якщо на сніданок, обід чи вечерю Ви запропонуєте йому страви із колишнього його армійського раціону.
А Вам по секрету скажу: іноді і чоловік повинен бути лінивим.
Якщо загодуєте, то боюся, що хилитатиметеся, як безсила тополя в одвічному українському полі.