Отже, витягуйте черству (але ж не поцвілу від давності!) хлібину і замочуйте у двох літрах теплого молока, додавайте одну склянку манки. І залишайте на півдня. Окремо збийте шестеро яєдь із півкілограмом цукру, пачкою маргарину, однією склянкою олії і все це додайте у розмоклий у молоці хліб. Добре перемішайте, додайте цедру лимона, трохи кориці і згасіть одну столову ложку соди.
Як на мене, воно вже таке смачне, що можна їсти сирим. Самому можна, але не експериментувати ж Вам з першого разу на Його шлункові. Для цього у Вас попереду – ціле життя.
Отож добре змастіть холодну жаровню смальцем – і швиденько ховайте у розігріту духовку гусятницю із начинкою. Випікайте до рум'янцю. Але без фанатизму. Тобто не при 200 за Цельсієм.
Цю ж страву при бажанні Ви можете зробити швидше – і не гірше. Отож, до справи.
НАчинка швидкісна: четверо яєць збийте з півлітровою банкою цукру, додайте трохи солі, півлітри молока або кисляку, півлітрову банку білої муки (або манки). Трохи кориці, гашеної соди, пачку маргарину. І так само в духовку хвилин на 40.
Повірте на слово: Ваш гість пальчики облизуватиме. На жаль, не Ваші. Свої. Від смакоти і задоволення.
Якщо ж Ваш обранець, борони, Господи, за формами своєї фігури наближається до фігури молодого Деміса Русоса, не додавайте в начинку цукру.
Але майте на увазі, що несолодка начинка потребує гарніру. Якщо стушкувати курку чи бодай стегенця і викласти їх у тарілку зверху на начинку – то я вже не знаю, чи залишиться на цей вечір Вашим стегенцям бодай маленький шанс бути пізнаними ретельніше, ніж стегенця курячі. Направду.
Не вірите – спробуйте.
Але якщо Вас заінтригувала таємниця капустяної спокуси, тобто сповивані свинячі реберця у фарші і капустяному листі, про що просив мене мій син, то Ви їх оберете на гарячу страву.
Отже, окремо підсмажуєте цибулю, зелень, окремо обсмажуєте з усіх боків свинячі реберця (бажано, щоб один кінець кожного реберця був вільний від м'яса). Перемелюєте на м'ясорубці куряче філе і свинину грамів по 200. У полумиску з окропом запарюєте капустяне листя (як на голубці). Тоді сповиваєте кожне ребро фаршем, а далі вгортаєте капустяним листком, – так, щоб вільний від м'яса кінець ребра визирав із капусти. Складаєте ребра (стоячи) в чавун, заливаєте соусом із сметани, смальцю і томатної пасти – і кладете в духовку.
Але признаюся: коли я особисто маю натхнення і час, коли моє серце грає у такт музиці Мендельсона, я з тими реберцями витворяю ого-о-о! які викрутаси!
Ви пам'ятаєте, що для реберець потрібне куряче філе і свинина? А курятина і свинина мають різний колір. Так ось, випендрюючись перед своїм коханим, як еквілібрист перед захопленим глядачем, один бік реберця я обгортаю курячим фаршем, а другий – свининою. Усе зі спеціями, звичайно. Знімає гість з реберця капусту – і в нього від здивування і несподіванки двоїться в очах: фарш – виявляється, різний! А поруч на тарілці – ще й грибочки у сметані.
Живи – і хочеться,кажуть у нас у Розтоках. А якщо коло Вас той, з ким хочеться… Боже праведний! Хто сказав, що життя коротке?! І вже хочеться коритися йому більше, ніж султанша своєму султану, і обгортати волоссям, як рушником, Його шию… Хто відмовиться від таких розкошів? Та ба.
Якою б покірною перед коханим чоловіком не була жінка, іноді ні-ні, але хочеться натякнути, що Він таки зловився наїї гачок.
І вже не має значення, як той гачок називається: її запашне й неповторне, як різдвяна кутя, «гніздечко»,
чи її голос, уміння бути мудрою,
чи бути, як сьогодні, – розкутою і смачною. О, розумна жінка завжди знаходить спосіб вказати навіть наймудрішому з мудрих, що він – рибка,звичайнісінька рибка, на яку завжди є невід. І я Вам розкажу, як це зробити. Якщо Ви безжалісні у своєму зазіханні на його дотеперішню волю і шостим чуттям упевнені, що Ваші романтичні стосунки згодом закінчаться штемпелем у паспорті або принаймні багаторічними засинаннями – просинаннями на одній подушці, робіть цей кулінарний вибрик без зайвих мук совісті.
І знаєте чому? Та тому, що чоловік завжди так само думає, що це саме Ви потрапили на його гачок. Обоє рябоє,– резюмують у такому випадку в нашому селі.
Отже, наступна страва-натяк – любовний гачок. Для цього потрібні дві свіжі рибини: бажано найменш кістковаті. Гарненько й ніжненько патраєте рибку, як патрає любов Ваше серце, але при цьому не викидаєте риб'ячу голову. Адже навіть зневолена серцем жінка насамкінець згадує, що у неї в запасі завжди залишається голова на плечах.
Пам'ятайте і Ви про це, готуючи любовний гачок.
Розрізаєте рибу надвоє уздовж хребта, складаєте в посудину і маринуєте. Маринад простий, як шлях до серця чоловіка через шлунок. Чорний перець-горошок, подрібнений лавровий лист, два-три зубчики потовченого часнику, сіль і кілька грамів спецій для риби – оце й увесь маринад. Хоча, можна обійтися і без магазинних спецій. Добре натираєте кожну рибину цим «вінегретом» (і ніякої води! вистачає соку з-під часнику), ставите на два-три дні в холодильник. Смажите на олії. Без муки. Без яйця, лише при гарному настрої. Голови смажте окремо. Викладаєте рибу розрізаною стороною донизу на круглий чи квадратний таріль, застелений зеленим листям салату і непорізаними гілочками петрушки, припасовуєте голови до тулуба, встромляєте в губу спеціально для цього куплений гачечок – і хай красується перед Його ясними очима риба-нагадування.
Не думаю, щоб у Вашого гостя розігрався такий апетит, щоб він змів усю рибу на гачку. Але якщо навіть так, то хай начувається: Ви його зловили надовго. Проте, щоб явно не демонструвати своєї радості, покладіть на всяк випадок на другий таріль решту риби – безголової. Якщо після цієї смакоти Він іще матиме бажання думати – то зрозуміє Ваш черговий натяк: любов – це безголова штука.Одне слово, там, де двоє, – там завжди безголів'я, – занотували такий випадок у Розтоках.
Та нагадую: цей рецепт доречний для першої спільної вечері. А коли вже Його годуватимете вдруге, то зробіть так само смачно, але значно простіше: просто поріжте свіжу рибу на невеликі шматки, намаринуйте тим самим маринадом, посмажте і викладіть гіркою у центрі зелені. Смачно. Зручно. І не так лякає. Гачок – воно, знаєте, і на смаженій рибі гачок.
Для цієї страви особисто я завжди купую рибу білий амур.Не пам'ятаю, щоб після гостей мені доводилося вертати залишки страви в холодильник. Хіба лише голови. Якщо я їх не віддаю сусідській киці.
Як на мене, такого меню і стільки калорій цілком вистачає на те, щоб Ваш любий гість замислився, а чи не залишитися йому з Вами не просто до наступного ранку, а трохи довше… а може, надовго… а може, й назовсім… аж поки не знайдеться ще смачніша… вечеря.
Але прошу Вас, як просять у горах:
не поспішайте у спальню, навіть якщо у Вас хмільна голова, як у вісімнадцятки,
навіть, якщо сам від себе тріснув крючок на бюстгалтері
й підгинаються в колінах ноги.
Хоча у Розтоках давно виставили діагноз на такий випадок: легше дати, ніж відказати.
Але!
Не поспішайте.
У Вас іще он скільки для нього подиву.
Поведіть плечем і півповоротом голови у бік лоджії. Він, звичайно, подумає про якусь еротичну екзотику чи бодай натяк на неї. Адже він уже зрозумів, що Ви сьогодні говорите з Ним натяками. І що все може бути. Саме сьогодні.
Однак, піди знай, що іноді означає жіноче «так». Болгари – вони також слов'яни, але чомусь на «так» махають головою «ні». Хіба це не є ознака екзотичної жіночої логіки?
Та я поки що про кулінарну екзотику.
СОЛОДКІ КУЧЕРІ АМУРА
А воно і є екзотика з екзотики – Ваші ласощі: солодкийстіл посеред лоджії. І поки туркотить кавоварка, неначе сварлива жінка після десяти років шлюбного життя, тонким наманікюреним пальчиком робіть гостеві екскурсію не просто заставленим солодощами столом – а солодким смаком бажання.