Ще одним послідовником Маркса, ідеологом культурної революції був італійський комуніст Антоніо Грамші (1891— 1937) — засновник і керівник Комуністичної партії Італії. Він також вважав, що руський народ не сприймає комуністичних ідеалів тому, що йому заважають християнські погляди. “Цивілізований світ майже 2000 років перебував під ігом християнства, — писав Грамші, — тому режим, заснований на іудео-християнських віруваннях, неможливо знищити, не викорінюючи ці вірування”[17].
Зробимо невеликий відступ. Культурна революція в Україні сьогодні здійснюється за рецептами Лукача й Грамші. А християнство є щитом українського народу, і щоб його підкорити, треба дехристиянізувати Україну. Адепти культурної революції розуміють, що для українського народу земля, віра, сім’я, патріотизм означають набагато більше, ніж глобалізм чи лібералізм. Звідси — й нападки на нашу віру, наплив різноманітних сект і розкольницькі дії окремих православних ієрархів.
“Замість того, щоб захоплювати владу й насаджувати культурну революцію зверху, — запевняв Грамші, — західним марксистам слід передусім змінити культуру — і влада сама впаде їм до рук, як перезрілий плід. Однак зміна культурного пласту вимагатиме “упертої боротьби” за оволодіння засобами масової інформації (газетами, журналами, кінематографом, радіо), театрами, школами, семінаріями, а також підпорядкування собі мистецтва. їх слід завойовувати поступово, крок за кроком й потихеньку перетворювати на інструменти революції. З часом суспільство не лише зрозуміє, а й визнає революційні ідеали”[18].
Отже, щоб впливати на наш розум і розум наших дітей, апологети культурної революції захопили більшість засобів масової інформації й розпочали впровадження контркультури.
Франкфуртська школа
Процеси культурної революції, а точніше культурної інверсії, відбуваються у всесвітньому масштабі і беруть початок від Франкфуртської школи, яку заснували у Франкфуртському університеті в 1923 р. Д. Лукач і декілька членів німецької компартії і яка згодом дістала гучну назву — Інститут соціальних досліджень.
Серед засновників Інституту був і Візенгрунд-Адорно Теодор (1903—1969) — німецький філософ, соціолог, музикознавець — автор однієї з найвпливовіших книг нових марксистів “Авторитарна особистість” (1950), в якій економічний детермінізм К. Маркса поступається місцем культурному детермінізму. Прочитавши її, розумієш, чому саме Антифашистський комітет подав позов проти наймасовішої газети України, єдиної газети, яка захищає інтереси наших селян, — “Сільських вістей”. Ця книга — священний текст адептів керованої деградації. У ній, зокрема, зазначено: “Якщо у християнській сім’ї і суто капіталістичній главою і авторитетом є батько, з великою ймовірністю можна передбачити, що діти виростуть расистами і фашистами”. Чарльз Сайкс, старший науковий співробітник Вісконсінського центру політичних досліджень, говорить про “Авторитарну особистість” як “безкомпромісний вирок буржуазній цивілізації, оскільки погляди, які раніше вважалися не більш як старомодними, тепер, за цією книгою, визнаються фашистськими і недостойними психічно здорової людини”[19].
Тепер зрозуміло, чому позов проти газети подав Антифашистський комітет?
Знайшовши зародок фашизму в патріархальній сім’ї, Адорно відтак знайшов і місце, де “проживає” цей зародок, — у традиційній культурі: “Добре відомо, що схильність до фашистських ідей найбільш характерна для представників середнього класу, що вона закорінена в культурі, а отже, ті, хто найбільше схильний до цієї культури, є й найбільш уразливими...”[20].
Таким чином, я можу сказати усім: хоч ви що робили — мовчки сиділи чи галасували, — ви схильні до проповідування фашистських ідей тому, що маєте власну культуру, яка налічує тисячі років. Ось так! На думку спадають слова: “Ти винен уже в тому, що мені хочеться їсти...”.
У середині 60-х років XX ст. у США прізвиськом “фашист” наділяли всіх, хто посмів заперечувати культурну революцію чи навіть обережно висловлюватися проти неї. Як пише Стефан Гааде, “... коли противники стають дуже настирливими, слід заклеймити їх як фашистів, нацистів і антисемітів... За частого повторювання такі звинувачення неминуче відкладуться у свідомості народних мас”.
Таким чином, шановні читачі, якщо фашизм, як стверджує Адорно, впроваджений у культуру, то всі ми, що виховані в країні, яка найбільше постраждала від фашизму, і знаємо, що таке фашизм не тільки з книжок, підлягаємо лікуванню, яке відкриє нам очі на забобони й обмани, що оточували нас від дня народження.