У книзі “Смерть Заходу” Б’юкенен присвятив цілий розділ дехристиянізації Америки. Він пише: “Грамші стверджував, що дві тисячі років християнства зробили західну людину несприйнятливою до марксизму. Перш ніж Захід може бути завойований, слід позбавити його віри. Але яким чином? Відповідь Грамші — обхідний шлях через оволодіння суспільними інститутами. Марксисти повинні співробітничати з прогресивними силами й разом з ними захоплювати інститути, що формують душі нового покоління — школи, коледжі, кінематограф, музику, мистецтво, нові мас-медіа, без цензури, а також радіо і винайдене вже після смерті Грамші, телебачення. Оволодівши культурними інститутами, об’єднані ліві зможуть розпочати дехристиянізацію Заходу”[43].
Як бачимо, представники Франкфуртської школи чітко уявляли, як можна домогтися дехристиянізації Заходу. Б’юкенен описує всі процеси, що призвели до створення матеріалістичної атеїстичної цивілізації у країнах Заходу, що спричинило прискорене вимирання практично всіх націй Західної Європи.
Що ж було зроблено в США для атеїстичної пропаганди?
“За рішенням суду з публічних бібліотек було вилучено всі Біблії, твори церкви, хрести, інші християнські символи, відмінено церемонії і церковні свята... Немає Пасхи — її замінив День Землі. Зникли біблійні настанови щодо аморальності гомосексуалізму — натомість прийшли гомосексуали, які стали судити про аморальність гомофобії. Відійшли десять заповідей — натомість з’явилися презервативи”[44].
Але на цьому не закінчилися тріумфальні перемоги культурної революції. В 1948 р. було заборонено вивчення релігії в школах, у 1963 р. — оголошено неконституційними додаткові заняття з вивчення Біблії, а в 1980 р. закон штату Кентуккі, згідно з яким пропонувалося вивісити Десять заповідей Божих у класах, було скасовано законодавчими зборами, оскільки ці заповіді “не мають мирського значення”.
Кінець XX ст. позначений новими гоніннями на релігію. В 1992 р. у школах і коледжах було заборонено всі молитви, а в 2000 р. молитися і хреститися під час шкільних і студентських спортивних змагань. Можна наводити численні приклади боротьби американського Верховного суду і судів нижчих інстанцій з релігією. їх чимало в книзі Б’юкенена “Смерть Заходу”. Висновок один: на сьогодні християнство в Америці — бідний родич, якого звідусіль виганяють. Такою є свобода в “найдемократичнішій” країні — США, де так люблять говорити про права людини та американські “демократичні цінності”.
Що ж пропонує культурна революція американцям замість релігії? Передусім — “Гуманітарний маніфест II” 1973 р., в якому сказано: “Віра, що прислухається до молитов Бога, ... є віра в недовене, пережиток минулого... Традиційна етика не змогла задовольнити сучасні потреби...”[45]. Замість неї гуманісти пропонують так звану ситуативну етику, яку ми розглянемо далі.
Таким чином, у США християн перемогла войовнича меншість, віра якої чужа для американської глибинки, але ця меншість зуміла пробратися до Верховного суду США й провести через нього свої вимоги. Суд відібрав у християн усе, що вони мали, і щоб повернути християнські цінності, потрібні лідери, готові рішуче боротися за свою релігію, країну й не шукати компромісів.
“Нас, християн, спонукають іти на непотрібні поступки тим, хто не належить до нашої віри.., — пише К.С. Льюїс. — Ми віддаємо дуже багато... настає час, коли нам слід виявити твердість. Ми повинні показати всім, що таке справжній християнин, відданий Ісусові Христу. Ми не можемо мовчати чи поступатися в усьому”[46]. Як бачимо, американське суспільство зрозуміло, може, трохи й запізно, що його релігію намагаються знищити, і треба не шукати компромісів, а йти в наступ, боротися за свободу особистості, за християнство.
“У ХХІ столітті дехристинізація суспільства завершиться, — пише Б’юкенен. — Святкування Пасхи, різдв’яні вистави й гімни, християнські книги, фільми, процесії зникнуть не лише зі шкільних програм, а й з побуту”[47].
І як тут не згадати слова Г. Лебона, сказані наприкінці ХІХ ст.: “І якщо в наш час старе суспільство хитається у своїх устоях і бачить усі свої установи, які сильно похитнулися, то це тому, що воно дедалі більше й більше втрачає стару віру, з якою люди жили досі. Коли людство втратить її, нова цивілізація, заснована на новій вірі, неодмінно посяде її місце. Історія засвідчує, що народи не довго переживають зникнення своїх богів. Цивілізація, що народилася з ними, з ними і вмирає. Немає нічого більш руйнівного, ніж прах померлих богів”[48].
48
Лебон Густав. Психология народовъ и Массъ. / Перевод съ французскаго А. Фридмана и Э. Пименовой. — С. 128.