“П’яте. Природа Всесвіту... робить неприйнятними будь-які надприродні чи космічні гарантії людських цінностей”.
У Всесвіті не існує Бога, який відповідає на молитви людей, і створених Богом моральних абсолютів.
“Шосте. Ми впевнені, що настав час теїзму (віри в одного Бога), деїзму (віри в існування Бога на суто раціональній основі, без посилань на одкровення чи авторитет)”.
Гуманісти ще раз відкрито заявляють про свої переконання, що Бога не існує. Очевидно, сучасна людина надто зіпсована, щоб вірити в Бога, існування якого довести неможливо.
“Чотирнадцяте. Гуманісти твердо впевнені в тому, що жадібне сучасне суспільство, яке думає лише про прибутки, показало себе неадекватним і що необхідно радикально змінити методи, контроль і мотивацію. Потрібен усуспільнений і кооперативний економічний устрій, який би уможливив рівний розподіл засобів існування”[68].
Згадаймо, що й К. Маркс, якого називали “батьком комунізму”, підтримував концепцію “усуспільненого і кооперативного суспільного устрою”. Він висунув принцип: “Від кожного за здібностями, кожному за потребами”. І додав коментар, який вважають метою комунізму: “Одне слово, ви докоряєте нам за спробу покінчити з вашою власністю. Саме так: це якраз те, що ми маємо намір зробити”[69].
Саме в цьому переконані гуманісти!
Вони, подібно до Маркса, не схвалюють економічної системи, яка заохочує право володіти приватною власністю. Як і Маркс, вони вірять в економічну систему, що має назву “комунізм”.
Підсумовуючи, слід зазначити, що релігія гуманістів тримається на трьох головних опорах: еволюції, атеїзмі і комунізмі. Не повинно бути сумнівів щодо того, у що вони вірять. Той, хто цікавиться, може прочитати про це у двох їхніх маніфестах.
Гуманістичний маніфест I 1033 року підписали 34 особи, проте лише про дві з них йтиметься у цьому дослідженні — про професора Джона Девея з Колумбійського університету, батька так званого прогресивного навчання, і Лестера Мондейла, брата колишнього віце-президента.
Релігійні погляди професора Девея на життя мали суттєвий вплив на освіту у США.
У 1074 р. журнал “Сетедей Ревю” у своєму “ювілейному золотому випуску” і на честь ознаменування 50-річної діяльності запропонував різним американським лідерам назвати “найбільш впливову постать” у відповідних сферах. Особистістю, названою “найвпливовішою постаттю освіти в Америці” в період 1024—1074 рр., був Джон Девей!
Декан одного з провідних університетів Каліфорнії сказав: “Цією людиною повинен бути Девей... Я готовий стверджувати, що він єдиний великий педагог у нашій історії”.
Девей був соціалістом-комуністом і вірив в оману, що має назву “еволюція”. Він не вірив в існування “моральних абсолютів” і вважав, що людині слід створити власний набір “моральних цінностей”. Девей був переконаний, що християнство “не в змозі розв’язати” проблеми людства. Однак саме ця людина “мала найбільший вплив на спосіб мислення американських педагогів”.
Для подальшої ілюстрації поверхового мислення Девея достатньо його висловлювань:
“Не існує ні Бога, ні душі. Нема необхідності підтримувати традиційну релігію.
Якщо вилучити догму і символ віри, то й непорушна істина стане мертвою і похованою.
Немає місця ні абсолютному природному закону чи постійним моральним абсолютам”.
Девей стверджував, що коли релігію буде знищено, “непорушна істина” буде “мертва і похована”[70].
Це неможливо!
Слово “непорушний” означає “незмінний”. Професор визнавав, що істина “непорушна”. Але при цьому стверджував, що “непорушну істину” можна змінити! Незмінне змінити неможливо! Та професор Девей переконаний, що це можливо! Він також заявляє, що “немає місця... постійним моральним абсолютам”. З постійним неможливо покінчити. Його можна тільки ігнорувати. Але якщо моральні абсолюти постійні то однаково залишаться. Девей не стикався з реальністю. Того, хто відірваний від реальності, вважають ненормальним. Того, хто вважає, що незмінне можна змінити, вважають ненормальним!
Однак Девей “впливав на спосіб мислення американських педагогів більше, ніж будь який інший педагог”. І його релігійні переконання стали офіційною релігією Америки.
У 1973 р., у сорокову річницю видання Гуманістичного маніфесту, було опубліковано Гуманістичний маніфест ІІ. У головному він підтверджував те, що було викладено у попередньому:
“Як і в 1933 році, гуманісти все ще вірять, що традиційний теїзм, особливо віра в Бога, який чує молитви, виявляє любов до людей і піклування про них, вислуховує та розуміє їхні молитви і має здатність реагувати на них, є бездоказова й застаріла віра. Жодне божество не спасе нас; ми повинні спасти себе самі”[71].