У вірші Маркса “Скрипаль” читаємо: “Пекельні випари піднімаються і наповнюють мій мозок, доки не збожеволію і моє серце не зміниться. Бачиш цей меч? Князь тьми продав його мені”[106].
Будучи онуком двох рабинів і маючи вищий ступінь посвячення в сатаністи, Маркс вивів свою рабовласницьку формулу: “суспільне буття визначає суспільну свідомість”, що привело народи, захоплені іудеофарисейською цивілізацію, до темноти і рабства.
Істотну роль у пропаганді сексуальної революції відіграють мас-медіа. І першість тут, звісно, належить США, де створено Національну асоціацію журналістів нетрадиційної орієнтації. Ось що сказав колегам про прийом на честь десятої річниці цієї асоціації кореспондент газети “Таймс” Річард Берк: “Три чверті людей, які вирішують, що поставити на першу шпальту нашої газети, виявилися гомосексуалістами”[107].
Хто ж керує засобами масової інформації у США? Американець Девід Дюк з цього приводу зазначає: “Могутність єврейських засобів масової інформації така велика, що неможливо перебільшити її. Це не просто питання могутності, диспропорційного процентного відношення щодо всього населення, могутність їхня вражаюча.
Якщо ви живете у великому місті, то більш імовірно, що провідна щоденна газета тут буде належати євреям чи вони редагуватимуть її. Як і національний журнал новин, який ви можете купити в газетному кіоску. Скоріш за все євреї володітимуть також і мережою кабельного чи звичайного телебачення, яке ви дивитесь, а якщо ні — переважатимуть в адміністративних відділах і у відділах, де приймаються рішення. Продюсером, режисером чи сценаристом фільму, який ви дивитесь у кінотеатрі чи по телевізору імовірно буде єврей, а часто і всі троє євреї...”[108].
До цього важко щось додати. Можна лише констатувати, що аналогічна ситуація склалася і в інформаційному просторі України, де майже всі канали телебачення захоплені євреями. Або згадати недавній інцидент з кабельним телебаченням “Воля”, власником якого є також єврей. І той шалений тиск на генпрокуратуру, уряд і президентську адміністрацію, який чинив американський посол, відстоюючи “Волю”, прикриваючись байкою про інвестиції...
Однак повернімося до США. Весь світ знає про сексуальні походеньки колишнього президента США, саксофоніста, члена ордену “Череп і кістки” Білла Клінтона. Він одним із перших зателефонував найвідомішій лесбійській парі Америки, актрисам Енні Хеч і Еллен Дегенерс, коли вони розірвали стосунки, і висловив їм своє співчуття. А його дружина Хілларі Клінтон перша з дружин президентів США взяла участь у параді геїв у Нью-Йорку.
“Через дев’ять місяців після участі в параді геїв місіс Клінтон відмовилася пройти Нью-Йорком у день святого Патріка, — пише Б’юкенен, — що вважалося обов’язком для всіх без винятку політиків, які перебували в цей день у місті... Той факт, що сенатор Клінтон підтримує гомосексуалістів, навіть вступає через них у конфлікт з ірландськими католиками, свідчить про реальний стан справ у Демократичній партії і про розклад сил у війні культур”[109].
Хто ж має рацію? Що таке гомосексуальність — аморальна розпуста чи цілком моральний і законний спосіб життя? На це питання відповідає доктор Чарльз Сокарідес, автор багатьох книг, лауреат премії Асоціації психоаналітиків Британського товариства охорони здоров’я, який вивчав гомосексуальність упродовж сорока років. Третина його пацієнтів, пройшовши курс лікування, повернулася до нормального життя, одружилася й народила дітей. Сокарідес розкриває, яким чином культурна революція перетворила патологію на норму життя. Він пише: “Активісти не стали розмінюватися на дрібниці. Вони почали обробку світових — не національних! — учених у галузі психології і зуміли нейтралізувати їх цілковитим переосмисленням терміна “гомосексуальність”. У 1972—1973 рр. вони ініціювали перевибори керівних органів Американської психіатричної асоціації і за допомогою маневрів та інтриг буквально за ніч “зцілили” гомосексуальність як явище. Асоціація за їхнім намовлянням заявила, що потяг до осіб однієї статі не є протиприродним. Це лише індивідуальна особливість — така ж нейтральна, як, скажімо, ліворукість. Тих, хто не погодився з цим політичним переосмисленням, невдовзі змусили замовкнути, вдавшись до адміністративних заходів. Наші лекції відмінялися без попереджень, наші дослідження і статті без пояснення не друкувалися в наукових журналах. А в суспільстві тим часом відбувалися куди серйозніші речі.
108
Дэвид Дюк. Еврейский вопрос глазами американца. Мое исследование. — М.: Свобода слова, 2001. — С. 151.