Важко полемізувати з такими постановниками. Можливо, вони керуються якимись чесними, розвінчувальними намірами. Але чому не думають про підростаюче покоління і свою моральну відповідальність перед ним? Невже вони не помічають, що відбувається ланцюгова реакція: що сильніший розгул злочинності й насильства, то далі йдуть кінематографісти в його показі. Не можна не погодитися з французьким кінокритиком Рене Кінсоном, який писав про фільм, поставлений С. Пекінпа: “Успіх “Солом’яних собак” підтверджує: чутливість глядачів настільки притупилася, що для того, аби їх розворушити, потрібно дедалі більше крові й насильства”[115].
До чого ж призвела пропаганда насильства на екранах кінотеатрів і телевізорів? Наведу деякі факти.
У Лос-Анджелесі створено... конфедерацію дитячих банд. У ній — майже тисяча підлітків. Вони мають свою форму: шкіряні куртки, крислаті капелюхи. Місто поділено на зони дії банд, що входять до конфедерації; підлітки крадуть автомобілі, здійснюють збройні напади на перехожих, пограбування квартир...
Слід зауважити, що дитяча злочинність не є особливістю США. Аналогічні явища можна спостерігати і в інших країнах, охоплених культурною революцією іудеофарисейської (демонічної) цивілізації. Так, гамбурзкий журнал “Шпігель” ще в 1973 р. писав: “Скрізь у ФРН можна чути скарги на те, що “злочинність серед підлітків і молоді загрозливо зросла”. Сьогодні на території всієї країни від Мюнхена до Кіля поліція констатує: “Наші підопічні стають усе молодшими”. 67 % злочинів, пов’язаних із вживанням наркотиків у Німеччині, скоюють малолітні злочинці.
Число щорічних злочинів у Німеччині, Великій Британії, Японії становить понад два мільйони.
І так далі, і так далі...
Такі факти. Тож немає нічого дивного в тому, що колишній американський сенатор Джозеф Тайдінг від штату Меріленд виступив з такою драматичною заявою: “Загнивання міста — серйозніша проблема, ніж думає більшість населення. Пересічний громадянин не усвідомлює ступеня розпаду сім’ї, не знає, в якому поганому стані школи, як погано допомогає система соціального забезпечення гуртуванню сім’ї, наскільки поганий транспорт. Ракова хвороба роз’їла місто значно більше, ніж зазвичай думають”.
Рідко, надзвичайно рідко правлячі кола західних держав розкривають істинні причини цієї “ракової хвороби”. Відомий американський історик Артур Шлезінгер, колишній помічник президента Дж. Кеннеді, заявив на сторінках журналу “Саттердей рев’ю”: “Одна з причин такої колосальної терпимості в сучасній Америці до насильства, безумовно, полягає в тому, що наша країна впродовж життя цілого покоління перебуває у стані війни. Це призводить до знецінення людського життя і привчає людей до вбивства... Коли насильство узаконюється в ім’я справи, в якій народ не бачить моральної цілі, це не може не заоохочувати окремих індивідів до застосування насильства в ім’я того, що, з їхньої маніакальної точки зору, може бути виправдане.
Інша причина виникнення атмосфери насильства у США, без сумніву, смакування, насильства у засобах масової інформації, передусім на телебаченні і в кіно. Слід зазначити, що засоби масової інформації не створюють насильства, але підтримують агресивні, руйнівні імпульси.
Останніми роками кіно й телебачення створили порнографію насильства, яка розбещує набагато сильніше, ніж еротична порнографія. Найпотужнішим є вплив телебачення. Діти електронного віку сидять, загіпнотизовані вбивствами, стріляниною, різаниною, катуваннями, п’яними бійками, які змінюють одне одного на невеличкому екрані. Тепер вони стали “натуральними” і за кольором. Теленасильство не лише впливає на емоції та поведінку — воно, затемнює сприйняття реальності”.
Справедливі слова! Але А. Шлезінгер не згадує про третій і, можливо, найважливіший чинник “ракової хвороби міст”. Я маю на увазі невтомну гонитву за доларом, яка є основою американського життя. Саме ця пристрасть, яку рекламує й неукраїнське телебачення в інформаційному просторі України, призводить до скоєння майже всіх злочинів, більше того — до зрощування світу бізнесу із злочинним світом. Приклад — американська мафія.
115
Жуков Ю. Алекс и другие. Полемические заметки о мире насилия. — М.: Политиздат, 1974. — С. 13 — 15.