Демократи, для яких західні цінності й ліберальні догми дорожчі за Україну, повинні зрозуміти, що саме вони свідомо чи несвідомо сприяли розладу в країні, її пограбуванню. Сповідуючи іудеоліберальну ідеологію, демократи поставили державу в залежність від Заходу, породили олігархів, що грабують країну. Сьогодні всі, хто може логічно мислити, усвідомлюють, що демократичні цінності не є загальнолюдськими. В Україні вищими є інші цінності, і серед них — Незалежна Самостійна Україна. Проповідування демократичних цінностей обертається лицемірством, брехнею і знищенням людей. Авторитети міжнародної політики виявилися людьми безпринципними, які зрадили демократичну ідею й використовують її у своїх корисливих інтересах.
Щоб зрозуміти процеси, що відбуваються в державі, треба вийти за межі структур управління нею і подивитися на ситуацію ширше, розглянувши проблему наддержавного управління.
Класична теорія державного управління, за Арістотелем і Платоном, передбачає п’ять складових державної влади і відповідно стільки ж складових державного управління:
1. Концептуальна влада.
2. Ідеологічна (політична) влада.
3. Законодавча влада.
4. Виконавча влада.
5. Судова влада.
Концептуальна влада забезпечує: розпізнавання чинників, що впливають на суспільство; формування векторів цілей щодо кожного такого чинника; формування концепції управління для досягнення цілей суспільства. Важливо зрозуміти, що власне світогляд є продуктом праці кожної конкретної людини. Його неможливо відокремити від людини ні з її власної волі, ні всупереч їй. Звідси дуже важливий висновок: концептуальна влада автократична (самовладна) за своєю природою й ігнорує “демократичні” процедури суспільства, що не бажають визнати її автократію. Головною проблемою справді демократичного суспільства є не способи й терміни голосування, а побудова такої соціальної організації, за якої автократія концептуальної влади доступна для всіх, а тому не може стати антинародною. У цьому — коріння демократії.
Ідеологічна влада — “одягає” концепцію в привабливі для широких мас форми. В натовпо-елітарному суспільстві зміст концепції може бути далеким від привабливості форм, у яких вона постає перед суспільством.
Виконавча влада — втілює концепцію в життя структурно і безструктурно, спираючись на суспільні традиції й законодавство.
Законодавча влада — підводить під концепцію строгі юридичні форми, розбудовуючи матрицю процедур.
Судова влада — стежить за дотриманням “законності” в житті суспільства.
Загальна теорія управління стверджує, що для нормального функціонування держави необхідно мати повний набір функцій управління. Якщо в реальному процесі управління якась із функцій відсутня, це означає, що управління здійснюється не за повним набором функцій. Коли сьогодні в Україні ніхто (в тому числі й Конституція) не може нічого сказати про концептуальну владу, то це означає, що здійснюється наддержавне концептуальне управління, або іншими словами, “ми живемо чужим розумом”. Тобто ми втратили концептуальну владу, а оскільки без неї управління неможливе, ми можемо заявити, що концептуальна влада змінила форму свого існування в сучасному світі, вона є латентною.
В Україні існують три останні гілки влади — законодавча, виконавча і судова.
Але ми нічого не чуємо про дві перші — концептуальну й ідеологічну. Однак саме вони визначають три останні. Якщо владна еліта держави не розуміє чи не хоче розуміти й знати про концептуальну та ідеологічну владу, то така еліта є або “п’ятою колоною”, або “колоніальною адміністрацією”, а держава розвивається в напрямі до неоколоніалізму. Не може бути незалежною держава, в якій відбувається наддержавне управління ідеологією.
У наш час знання про найбільш фундаментальні елементи побудови суспільства, держави і всієї людської спільноти акумульовані в ідеології[169]. Ці знання видатні мислителі вважали найважливішими для людей[170], проте через зацікавленість влади вони піддані максимальному викривленню[171]. Так, у Статті 15 Конституції України зазначено: “Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”[172]. У цій статті закладено дезінформацію українського суспільства, оскільки без ідеології держава не може існувати.
169
Эвклид. Начала Эвклида. — М.-Л.: Гос. Изд. технико-теоретической литературы, 1948. — 64 с.