Але чому ж у такому разі сіоністи здіймають галас про антисемітизм? До чого тут євреї? Цей трюк потрібен сіоністам як охоронна грамота, своєрідне табу на будь-якого єврея, його недоторканність, хоч би що поганого чи злочинного робив він проти інших народів в ім’я цілей світового сіонізму. “Араби також семіти, — писав В. Шульгін, — але ніхто нікому не заважає бути арабофобом, якби такий оригінал об’явився”[175]. І справді питання, про антисемітизм, яке піднімають євреї, абсурдне за своїм змістовим навантаженням і постановкою. Семіти — понад півтора десятка арабських народів, до яких належать і євреї. Якщо говорити про те, що хтось не любить євреїв, німців, росіян, чи арабів, — це особиста справа кожної людини. Але тоді це слід називати іудофобією, німцефобією, русофобією чи арабофобією. “Фобія” — “ненависть”, “неприйняття”, “боязнь”. Однак на весь світ кричать про антисемітизм. До чого тут араби?
Все дуже просто. Світовий сіонізм придумав цей трюк для захисту провідників своєї політики із числа євреїв і вихрестів, які займаються підривною роботою в тих країнах, де вони проживають. Коли хтось ненавидить євреїв, то проти цього виступати абсурдно, оскільки це його приватна справа. Це право кожної людини, кожної живої істоти, дане йому від народження Богом. А от якщо людина є антисемітом, то вона ненавидить цілу расу, більше десятка арабських народів. Це вже ближче до расизму. Але нічого хитрішого “геніальні” теоретики світової чуми придумати поки що не можуть, щоб захистити своїх агентів, розкиданих по світу. Якщо вдуматися, то саме євреї і є антисемітами і расистами, тому що ненавидять більше десятка арабських народів, цілу расу та й інших людей, яких відносять до гоїв, тобто рабів. Тому не євреї, а всі народи світу мають бити у дзвони про антисемітизм євреїв, їхній шовінізм, расизм і експансіоністську діяльність на користь сіонізму і світової єврейської олігархії в усіх країнах, де вони проживають[176].
Застосування сіоністами трюку з використанням терміна “антисеміт” — головне знаряддя пропаганди через підконтрольні їм засоби масової інформації, передусім через телебачення, для приховування тієї таємної агресивно-руйнівної діяльності, в яку вони втягують єврейське населення країн, в які вони проникли, створюючи там “п’яті колони”.
Становлення фінансового інтернаціоналу, який практично скрізь знаходиться в руках євреїв і під жорстким контролем світового сіонізму, сягає середини І тис. н.е. Християнська церква в VI ст. заборонила позичку грошей під лихварський відсоток як аморальну, а у ХІІ ст. було запроваджено суворі закони, які карали за лихварство. Такі заборони практикувала й мусульманська релігія. Це певною мірою сприяло тому, що фінансові операції з надання позичок під відсоток зосередилися практично в руках євреїв, яким їхня релігія — іудаїзм — цього не забороняла[177]. Тому релігійні гоніння на євреїв мали скоріше економічні мотиви.
Бачачи ненависть народів до цієї діяльності євреїв, їхні ідеологи спритно запускали в обіг проти своїх ворогів термін “антисеміт”, обґрунтовуючи невдоволення людей, яких обдирали євреї, їх ненавистю до євреїв через їхню національність і релігію, зображуючи своїх співродичів бідними й нещасними людьми на Землі.
“Сміливість міста бере”, — каже прислів’я. Сміливість заразлива, а організований опір веде до здобуття волі. Ми корінна нація, а сіоністи тут тимчасові. Тим більше, що багато з них мають подвійне громадянство. Досить жити паразитами й сидіти на нашій шиї. Гуртуймося й скажімо своє вагоме слово. Не ми винні перед іудеями, а вони винні перед нами за звірства сіонобільшовиків, за голодомор і сьогоднішній геноцид.
Український народ пам’ятає криваві плоди боротьби за світове панування, він заплатив життям десятків мільйонів людей. У колишніх радянських громадян за більш як 70 років панування сіоністів успішно прижилися трансплантовані їм гени рабської покірності, безвиході й байдужості до своєї долі, повністю атрофовані функції національного самозбереження. Особливо яскраво генетична ущербність виявляється у так званої еліти і політичних перевертнів, які готові за “зелені” накинути доларовий зашморг не лише на народ України, а й на своїх батьків і дітей.
175
Шульгин В.В. «Что Нам в Них не нравиться...» — С.-Пб.: Изд-во НРПР «Хорс», 1992. — С. 135.
176
Козенков Ю. Голгофа России. Завоеватели. Краткая хроника преступлений мирового Сионизма, Масонства и Запада против России (от Петра I до Сталина). — С. 26.