Выбрать главу

“Людська природа зіпсована, і корупція завжди переможе. Не можна змінити людську природу”, — говорять іудеоліберали. Та це неправда. Те, як ми сприймаємо інших, є відображенням того, як ми сприймаємо себе. Не довіряти іншим означає не довіряти собі. Природа людська може псуватись, але людина не є зіпсованою по суті. Вона може віддати свій розум або на службу матерії (і зіпсуватись), або на службу духу (і тоді вона засяє любов’ю і справедливістю). Цей вибір не є наперед визначеним. Ми робимо його щодня і щомиті. Принцип іудеолібералів — “людина людині вовк”. Вони не усвідомлюють, що людина здатна піднятися над своїми інстинктами, а вовк (як тварина) підвладний своїм інстинктам. Принизимо людську природу — станемо поводитись як тварини.

Сьогодні все робиться для того, щоб принизити український народ. Тому не випадково українські дівчата виборюють першість на першому чемпіонаті України зі стриптизу, а канали телебачення, де керівна верхівка — іудеї, з насолодою демонструють покидьків суспільства. І справді — “культурна революція”, заснована на іудеоліберальній ідеології. Щоб її здійснювати, задумано операцію поділу українського населення на закостенілих автохтонів і перемінливу “п’яту колону”, призначення якої — відкрити ворота фортеці для “кочівників”. На наших очах відбувається нечуване спотворення самого поняття культурної чи політичної еліти. Елітою стали вважати себе ті, хто присвоїв привілеї легко, “по-західному”, існувати, безвідносно до того, відкрита чи закрита перспектива для більшості. Компрадорська і гендлярсько-лихварська українська еліта, протиставивши себе знедоленій туземній більшості українського народу, приречена танцювати під дудку кочівників, що вона сьогодні успішно й робить.

Наша держава має славну історію. Визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького, пізніше — героїчна боротьба з німецько-фашистськими загарбниками, партизанська війна — все це історія українського народу, яку повинні вивчати в школі, й на цих прикладах виховувати громадян і патріотів, які зможуть у разі необхідності захистити свою країну від внутрішніх і зовнішних ворогів. Проте підручники історії надзвичайно мало уваги приділяють історичним подіям, що відображають сторінки нашого славного минулого, яке формує патріотичні почуття у підростаючого покоління. Та це й не дивно, оскільки завідувачем кафедри методики викладання історії є керівник іудеонацистського ордену Бней-Бріт.

У своїй книзі “Роз’єднання Америки” Артур Шлезінгер цитує одного з персонажів роману Мілана Кундера “Книга сміху і забуття”: “Перший крок у знищенні народу — це стирання пам’яті. Знищіть його книги, його культуру, його історію. Потім попросіть кого-небудь написати нові книги, сфабрикувати нову культуру, винайти нову історію. Незабаром народ почне забувати, хто він і ким він був”[11].

Саме так влада бореться зі своїм народом. Податковий прес призвів до того, що в Україні видається менше однієї книги на кожного жителя, який до того ж не має коштів, щоб купити бодай цю одну книгу, бібліотекам не виділяють коштів на поповнення фондів, а заробітна плата бібліотекарів нижча від прожиткового мінімуму.

Але звідки взялася ця революція, що так швидко оволоділа розумом великої кількості християнських народів Америки та Західної Європи й семимильними кроками рухається просторами України? Які її цілі і завдання?

Витоки культурної революції

Чудовищен порок на первый взгляд, И кажется, он источает яд. Но приглядишься, и пройдет боязнь. Останется сердечная приязнь.
Александр Поупа.
“Опыт о человеке”

Насильницька і “культурна революції” — дві складові марксизму

Початок XX ст. позначений революційними подіями і скиненням царя в Російський імперії. У 1917 р. ранні марксисти шлях до влади вбачали тільки в насильницькому поваленні правлячої структури. Після революції настало “царство терору”, мета якого — утримання влади й виховання “нової людини”. Проте, незважаючи на знищення мільйонів людей і заборону релігій, режиму іудеобільшовиків не вдалося підкорити населення і побудувати комуністичний рай.

Постає цілком природне запитання: хто робив насильницьку революцію?

вернуться

11

Патрик Дж. Бьюкенен. Смерть Запада. — С. 212.