Історична довідка. У 1916 р. на зустрічі членів масонського клубу Бней-Бріт у Нью-Йорку головою революційного “Сіоністського руху в Росії” було обрано президента “Кхун Лоєб & К Банк” єврея Якоба Шіффа. 13 січня 1917 року він зустрівся з Львом Давидовичем Бронштейном (Троцьким). Результатом зустрічі стало фінансування Шіффом підготовки “повстанців Троцького” — євреїв з нью-йоркського Остенда на території Рокфеллерівської “Стандарт Ойл Компані” в Нью-Джерсі. Згодом їх забезпечили величезною на той час сумою у 20 млн доларів США золотом і відправили до Росії пароплавом “Крістіаніафіорд”.
Крім Шіффа, який передав революціонерам (за свідченням французької розвідки) ще 12 мли доларів США, додаткове фінансування революції здійснювали:
Великий наглядач Великої ложі Англії, масон, відомий політик і банкір лорд Мільнер.
Банкіри: Фелікс Варбург, Отто Ханн, Мортімер Шіфф, Джером Г. Ханауер, Макс Брайтунг, Олаф Ашбург, Житовський[12].
Сьогодні вже розсекречена Директива германського уряду рейхсказначейству про виділення 5 млн марок на більшовицьку агітацію в Росії. 29 грудня 1915 року Німецький Генеральний штаб через Гамбурзьке відділення єврейського Федерального Резервного Банку Пауля Варбурга надав перший мільйон золотих рублів “на організацію революції в Росії”. Близький соратник Леніна єврейський мільйонер Парвус із Одеси дав розписку про отримання грошей і передав їх Ганецькому. Французька розвідка простежила весь подальший ланцюжок передання цих грошей у ЦК більшовиків, і ці документи сьогодні загальновідомі[13].
Документи. Навесні 1919 року перед комісією Овермана в Сенаті США комерційний атташе США в Петрограді відповідально дає показання: “Дві третини більшовиків — це російські євреї”. В протоколах 65-ї сесії Сенату (запис 439 і 469) зазначено: “Серед агітаторів були сотні євреїв із Даунтану, східної околиці Нью-Йорка, а в 1918 р. урядовий апарат у Петрограді складався із 16 справжніх руських і 371 єврея, причому 265 із них прибули з Нью-Йорка”[14].
Після захоплення влади на теренах колишньої Російської імперії Троцький зробив спробу експортувати революцію в західні країни на багнетах Червоної армії. Проте ця спроба зазнала краху. Тоді ідеологи революційної трансформації світу стали шукати хиби в марксистській теорії. Вони висунули гіпотезу, що Маркс помилявся і за капіталізму пролетаріат не стає злиднем, а багатіє, поповнючи середній клас, і що пролетарі не примкнули до революції тому, що їхні душі отруєні християнством. Доки в них житимуть християнська віра і західна культура, доти марксизм на Заході не матиме прибічників, а революція — перспектив. Перемога стане можливою, коли в душах людей не залишиться й сліду християнської віри. А це станеться тоді, коли нові марксисти захоплять усі засоби масової інформації, розпочнуть тотальну пропаганду нових цінностей, що матиме наслідком відмирання держави. Цей напрям своєї діяльності нові марксисти назвали культурною революцією, в основі якої — критична теорія.
Хто ж вони були, ці нові марксисти, прибічники культурної революції? І що розуміли під культурною революцією і критичною теорією?
Один із них — угорський філософ, інтерпретатор марксизму Дьордь Лукач (1885—1971), автор книг “Душа і форми” (1911), “Історія і класова свідомість” (1923), “Проблеми естетики” (1969) та ін. У 1918 р. він вступив до Комуністичної партії Угорщини і в 1919 р. став наркомом культури. Його погляди і дії дістали назву “культурний тероризм”. Лукач писав: “Я вважав революційне знищення суспільства єдино можливим і правильним способом дій. Всесвітні зміни людських цінностей не могли відбутися без знищення цінностей старого світу і без створення нових, революційних цінностей[15].
Працюючи в уряді Бели Куна народним комісаром з питань культури Угорщини, Лукач запровадив до шкільної програми радикальний курс сексуального виховання. “Дітей вчили вільному коханню й сексуальній вседозволеності, навіювали їм думки про відмирання колишніх норм поведінки та інституту моногамної сім’ї як такого, а також про “незаконність” релігії, що позбавляє людину всіх плотських задоволень. Причому до непокори “сексуальним забобонам” закликали як підлітків (дівчаток і хлопчиків), так і юнаків і дівчат”[16]. Така пропаганда була спрямована на знищення інституту сім’ї — основи християнської культури. У 1930—1945 рр. Лукач працював у Москві в Інституті філософії Академії наук, з 1945 р. — в Угорщині, професором університуту ім. Л.Етваша. У 60-х роках ідеї Лукача знайшли своїх прихильників в Америці, коли настала епоха сексуальної революції.
12
Данилов В. Арийская империя. Гибель и возрождение. Кн. 2. — М.: Воля России, 2000. — С. 6.
14
Данилов В. Арийская империя. Гибель и возрождение. Кн. 1. — М.: Воля России, 2000. — С. 6.
15
Michael Loewy. Georg Lukacs: from Romanticism to Bolshevism / Patrick Caniller, Translator. — London: NLB, 1979. — P. 112.
16
Michael Loewy. Georg Lukacs: from Romanticism to Bolshevism (Patrick Caniller, Translator. — P. 151.