Один юнак довго мовчки спостерігав, як він це робить, а тоді промовив:
— Мені здається, я теж міг би це робити.
— Звісно, можеш, — відповів індіанець. — Сідай і спробуй. Це не важко!
Перша спроба вийшла не дуже вдалою: на короткому мотузку було багато вузликів. Але вже другий мотузок вийшов значно кращий, а п’ятий взагалі не можна було відрізнити від того, який зробив Кумевава. Тепер вони вже вдвох скручували нитки-волокна, а незабаром до них приєднався ще й третій, який так само швидко опанував це «ремесло». Працюючи втрьох, вони якраз устигали обробити ту кількість волокон, що їх звідусіль приносили їм інші.
Три години тривала ця робота, під час якої, ніби змагаючись між собою, кожен прагнув зробити якнайбільше. Усі працювали з великим запалом. Недовіра зовсім розвіялась.
Раптом Кумевава вигукнув:
— Досить! Не треба більше витягати волокон.
Перед ним лежало дев’ять мотузків завтовшки як олівець, і кожен із них мав двадцять метрів завдовжки. Тепер хлопчина почав з допомогою своїх помічників скручувати ці тонкі мотузки в один.
Незабаром був вже цілком готовий канат, точнісінько такий завтовшки, яким прив’язують кораблі в портах. Його дов’язали до каната, що звисав із нашого суденця, і тепер линва була навіть довша, ніж треба було.
Велика радість охопила всіх, коли капітан оголосив, що ця линва міцніша, ніж будь-яка інша, яку йому доводилося досі бачити, і що з її допомогою їм напевно вдасться завтра витягнути напівзатонуле судно.
Тим часом посутеніло. Ми посідали навколо вогню, щоб трохи відпочити. Якась жінка довго розглядала бронзовотілого хлопчика і нарешті звернулася до нього:
— Скажи мені, дитино, що означають оці два чорні кільця на твоїх щоках?
— Такі витатуйовані кільця на щоках у моєму племені роблять повнолітніми хлопців і дівчат.
Я знав, що це пояснення не повне, і попросив хлопця розказати нам, як він одержав ці знаки.
— У нашому племені каража, — почав свою розповідь Кумевава, — кожен хлопець і дівчина з нетерпінням чекають того часу, коли вони зможуть заслужити ці кільця. Їх називають омаруро. Лише маючи цей знак, хлопець чи дівчина стають справжніми членами племені. Юнак тоді може йти полювати з дорослими, брати участь у зібраннях і танцях, готуватися, щоб стати чаклуном і, якщо знайде добру дівчину, просити її собі за дружину. Так само й дівчина, коли здобуде омаруро, може працювати, розважатися й одружуватися… Проте здобути ці чорні кільця нелегко. Замало досягти певного віку. Спочатку треба навчитися самостійно жити у джунглях, без будь-якої сторонньої допомоги. У нас хлопчик змалечку починає вчитися розуміти й знати природу в усіх її проявах. З п’яти років він вчиться стріляти з лука, як у вас, блідолицих, навчаються писати й читати. Для нас так само важливо вміти Стріляти, як у вас знати літери. Отож мій батько зробив для мене маленький лук і стрілу. А через два роки я вже сам умів виготовляти лук і стріли. Потім навчився витягати волокна з листя пальми і лагодити тятиву для лука…
Коли мені минув дев’ятий, я вперше знайшов вулик диких бджіл на одному з дерев і сам дістав із нього мед. Це стало справжньою подією, бо вулик був дуже високо. А старші хлопці, котрі були поруч, не схотіли мені допомогти. Вони сказали, що свій досвід — найкращий учитель.
На той час я вже супроводив старших членів племені, коли вони йшли ловити рибу чи на полювання. Але рідко тоді мені вдавалося влучити в звіра. Старші ніколи не сміялися з моїх промахів. Вони завжди підбадьорювали мене, а часом дорослий мисливець стояв за мною, щоб убити звіра, якби я промахнувся.
Одного разу вождь племені наказав мені розвести вогнище сухими гілочками. Після довгого і втомливого розтирання мені вдалося це зробити.
Я навчився плавати зовсім малим хлопчиком, так само як і всі мої однолітки. Старші товариші навмисне кілька разів перевертали човен, щоб примусити нас, малих, рятуватися, пливучи до берега. Коли мій батько видовбував човен, я допомагав йому. Це була для мене добра наука.
Якраз за рік перед цим, розповідав далі Кумевава, старійшини племені визнали його досить спритним для того, щоб увійти в групу з десятьох підлітків віком від 12 до 15 років, разом з якими він протягом цілого року мусив довго блукати в лісі, полювати, ловити рибу, плавати по річках і мандрувати в джунглях. Їх завжди супроводив славетний мисливець Теворо. Він навчав їх усього, чого хлопчики не знали.
Той рік був сповнений різних пригод, приємних і неприємних.
Останній місяць у джунглях хлопчики зосталися самі. Без навчителя. Вони порозмальовували собі тіло чорним і підстригли волосся.