Український народний гумор
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Кумівство
Один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри.
Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни – хрещений батько, хрещена мати.
На Україні ХІХ – початку ХХ ст. побутували дві форми кумівства – індивідуальна і колективна. Перша, типова для більшої частини України, передбачала одну пару кумів; для другої (побутувала переважно на Правобережжі, особливо на Поділлі, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів існувала певна ієрархічність – головними вважались перші (старші) куми, а інші – молодшими. Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника, називали прикумами, підкумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до осіб побічної кревності, а також сусідів чи приятелів. Залежно від порядку обрання кумів серед них виділялися кликані, одкупні та стрічені. Кликані (прохані) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, просив бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не було прийнято. Одкупних кумів брали на заміну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувалася за певним обрядом: новому кумові, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову білизну. Стрічені куми (стрітенні, здибані, куми з дороги) – це перші зустрічні люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали діти. Стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, одкупних же у народі шанували найбільше.
Народна свідомість менш за все пов’язувала кумівство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективної сімейної спільності, взаємодопомоги. Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжні спілки, приходили на толоки, запрошувалися у свідки (могоричники) при укладанні різних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здійснювали обряди вікового (пострижини) та соціального (прилучення до сім’ї, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сім’ї не було когось із рідних батьків, хрещені батьки сприяли трудовому вихованню дітей, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. А згодом і хресники повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам (відвідувати їх на свята, надавати необхідну допомогу тощо).
Для охрещення дитини треба двох кумів і їх запрошує батько дитини, прийшовши з хлібом. Відмовитися від кумівства не вільно. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрічних з вулиці, але тільки не дітей, – такі куми, вернувшись від Хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через вікно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву – відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!»
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
Анекдоти давні і сучасні
– Куме, а то вам руку на війні відірвало?
– Та ні, куме, то як до військкомату тягнули!
– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.
– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.
– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.