– Куме, я вас запросила, щоб ви випили чарчину за моє здоров’я, а ви вихилили вже п’яту!
– Вибачте, кумо, але ви так погано виглядаєте.
– Куме, дайте закурити.
– У мене немає.
– Дайте сірника.
– Немає.
– То хоч скажіть, котра година?!
– Кумо, чим Ви своїх свиней годуєте?
– А хіба що?
– Та я теж хочу схуднути.
– Куме, запитайте в мене, як я живу.
– Куме, як ви живете?
– Ой, куме, і не питайте.
Стоїть кум Петро на базарі, продає півня за тисячу гривень. Підходить кум Іван.
– Куме, чому так дорого?
– Дуже грошей треба.
– Куме, що найцінніше у жіночому молоці?
– Думаю, тара.
– Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?
– Усі адвокати відмовляють мені, як тільки дізнаються, що не крав я тих мільйонів…
– Куме, який у вас номер телефону?
– Телефон простий: 29–08. Дуже легко запам’ятати – 29 зубів і 8 пальців.
Кум Петро:
– Щось пиво якесь каламутне…
Кум Іван:
– У цьому пивному барі не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний…
Їдуть два куми в місто на базар, у кожного на підводі по діжці вина. У одного біле, у другого червоне. Кум Іван каже:
– Куме Петре, щось сьогодні холодно, може вип’ємо по склянці. Склянку маю.
– Ні, куме, жінка сказала, щоб усе вино продав і гроші привіз.
– А по якій ціні будеш, куме, продавати?
– П’ять гривень за склянку.
– Так продай мені за п’ять гривень свого червоного.
Випив. Веселіше стало. Бачить те кум Петро. Дістає назад п’ять гривень.
– Налийте, куме, свого білого.
І так доїхали куми до міста, купуючи один у одного по склянці вина за п’ять гривень.
Підсумки підвів кум Іван, ховаючи зім’яті п’ять гривень у кишеню:
– Кому, куме, розкажеш – не повірять. І напилися вволю, і всього за п’ять гривень.
Прийшли кум з кумою до кума Петра на обід. Вже вечір, а додому не збираються. Тоді кум Петро каже до жінки:
– Дай мені, Галю, таблетки.
– Які?
– А ті, які я приймаю за 10 хвилин до сну.
Приїхали куми до кумів у гості. Три дні гостювали. Четвертого дня домашній кум вранці гукає дітям:
– Прокидайтеся, дітки, цілуйте хресних батьків, вже вони додому збираються.
А кум, позіхаючи:
– Спіть, хрещеники, спіть…
Давно це було. Приїхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворі поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до воріт, думає, що кум побачить і зрозуміє, поїде додому.
Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:
– У нашому краї теж так роблять. Як хочуть, щоб гість ще на місяць залишився, воза голоблями до воріт повертають.
– Їжте, куме вареники, – примовляє кума. – Дякую, кумо, я вже десять з’їв – дуже смачно.
– Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж їх рахує.
– Куме, порадь, що робити, так часто приїздять родичі в гості, що вже сил ніяких немає.
– Куме, все просто. Бідним позич по двісті гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч…
– Куме, твій син курить?
– Ні.
– А корова?
– Куме, ти здурів?
– Значить, у тебе, куме, сарай горить.
Зібралися кум Іван і кум Петро в дорогу. Один взяв гроші, інший – харчі. Йдуть. Проголодалися. Сіли відпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дістав окраєць хліба і шматок сала. Кум Іван на те подивився і каже:
– Давайте, куме, уявимо, що ми на базарі. Ви продаєте, а я купую.
Кум Петро виклав на полотно хліб, сало, цибулину. Кум Іван підходить, питає:
– Скільки сало коштує?
– Сто гривень!
– Ого! А хліб?
– П’ятдесят!
– Куме, ви з глузду з’їхали?! Такі ціни загнули?!
– А ви, куме, не кричіть, походіть по базару, прицініться, поторгуйтеся…
– Куме, позичте тисячу гривень.
– Не маю при собі таких грошей.
– А вдома?
– Вдома, слава Богу, все в порядку, всі здорові.
– Оце, кумо, чекала чоловіка, який прийде і вирішить усі мої проблеми.
– Дочекалася?
– Ага! До його появи у моєму житті взагалі не було проблем!
Вирішили куми забити бичка. Встали раненько, ще потемки. Один тримає за роги, другий б’є кувалдою. Удар! Ще удар! Бичок стоїть. Кум, що тримає за роги, озивається: