Андрій Андрійович відкинувся в розкішному шкіряному кріслі, яке, здавалося, марно намагалося проковтнути його кремезне та розпливчате від надмірної ваги тіло.
— Я розумію, що ти, Стасю, почуваєшся зовсім дорослим, бо закінчив два курси юрфаку. Але для мене та твоєї матері — повір на слово — ти завжди будеш дитиною.
— До чого ці телячі ніжності? — у голос сина просочилися нотки звичайного для його тону скептицизму. — Здається, ти найбільше любиш, — Стась загнув один палець. — По-перше, своє крісло головного прокурора міста. По-друге, значок народного депутата, по-третє, гроші, по-четверте, молодих дівчат, а вже потім…
— Заткнися! — скрикнув Андрій Андрійович, миттєво почервонівши від гніву. — Шмаркач! Ти будеш мене повчати?! Розповідати, що я люблю більше, що — менше?! Для кого все це?! Для себе чи для тебе я купив будинок під Києвом?! Чи не моє крісло сплачує за твоє навчання в інституті? Чи не воно купило тобі нове авто замість того, що ти розтрощив у перші ж дні після покупки?! Та я…
— Усе! Усе! Брейк! — Стась підняв руки догори. — Згоден, що твоя посада приносить мені шматок хліба на стіл, що вона купує мамі відпочинок на Мальдівах, але навіщо ти мені завжди цим тичеш у пику? Я ж не винен, що народився із золотою ложкою в роті, а не в бідній сільській родині або у якоїсь безхатниці?
— Тож будь вдячний своїм батькам!
— Красно дякую, таточку! — Стась театрально бухнувся перед батьком на коліна та вдарився кілька разів чолом об підлогу.
— Я клоунів не запрошував! А цирк уже від’їхав! — ледь стримуючись, мовив чоловік.
— Добре. — Стась піднявся, узяв у руки валізи. — Я бачу, що тобі трішки набридла моя присутність, тому, таточку, я поїду подихати свіжим сільським повітрям, понюхати квіти, погодувати комарів не на тиждень, як збирався, а до першого вересня. Відпочивайте від мене й не сумуйте. Ауфідерзейн!
— Стасю! Не мели дурниць!
— Це не дурниці, а моє рішення, — спокійно відповів син, тягнучи валізи на вихід.
— Зачекай! — зупинив його батько.
— Що ще? Забув мене поцілувати в щічку? Чи не перевірив наявність презервативів у моїй сумці?
— Не іронізуй, а послухай мене.
— Слухаю, таточку. — Стась повернувся. На його обличчі грала нахабна, іронічна посмішка.
— Ірина їде з тобою?
— О ні! Вона мені тут набридла! Є ще запитання?
— Ти можеш мені пообіцяти, що не викинеш, як завжди, якогось коника? Я стомився тебе витягати з халеп, у які ти завжди вляпуєшся.
— Пообіцяти? Пообіцяти можна. А чому ж і ні? — Стась посміхнувся. — Усе? Можна йти? Мене чекають друзі.
— Скільки їх?
— Не рахував, бо не навчили в школі — ти ж за все платиш, то навіщо вчитися рахувати? Чи не так?
— А гроші ти добре рахуєш, — зазначив батько.
— Ще б пак! Це я вмію добре ще з раннього дитинства, — у голосі Стася забриніли звичні іронічні нотки. Він пішов, не попрощавшись, а Андрій Андрійович із сумом подивився йому вслід.
— Свиня! — прошепотів він услід. — Невдячна свиня.
Розмова з батьком анітрішки не зіпсувала Стасеві настрою. Він звик до такого. Добре знаючи, що батько його, єдиного пізнього сина, обожнює, змалку міг вимагати від нього, що забажає. Дитиною Стась мав ті іграшки, яких й у вічі не бачили його друзі, у школі — найкращий портфель, кросівки, куртки, джинси, удома — дві гарно обставлені власні кімнати. А зараз він упевнено вів новенький чорний джип зі шкіряним салоном, який йому нещодавно подарував батько. Спочатку був у нього теж новенький «опель», але Стась на вечірці в друга хильнув зайвого та ненароком зачепив товсте дерево, яке на лихо росло дуже близько біля проїзної частини дороги. Досить було прийти до батька з похиленою в сумі головою й вичавити: «Тату, пробач мені, будь ласка», як батьківське серце одразу розтануло, і вже за кілька днів біля будинку красувався новенький джип. Зовсім неважко було вдати на обличчі здивування, потім щире захоплення та кинутися в обійми батька з подякою, щоб одразу ж бажані ключі від автівки опинилися в його кишені. Усе в житті складалося добре, і Стась задоволено натиснув на клаксон, угледівши довгі дівчачі ноги, які нахабно виглядали з-під короткої спідниці.
На ідею поїхати відпочивати кудись подалі від міста, на берег якої-небудь тихої річки, наштовхнув Стася сам батько. Він звідкись повертався та випадково потрапив у якесь глухе село, не перейнявся з цього приводу й звернув до річки, щоб скупатися та освіжитися. Йому там так сподобалося, що він розповів синові й порадив тому кудись поїхати подихати свіжим повітрям. Стась попрохав батька знайти на мапі те село. А вже за день намети, речі спаковані, компанія зібрана. Зараз хлопці на трьох іномарках, ущент завантажених алкоголем, продуктами та спальниками, мчали по ґрунтовій дорозі. Автівки здіймали пилюку й так сигналили, що товстобокі корови на луках піднімали свої голови, а невгамовні гуси ґелґотіли та розбігалися врізнобіч.