— Драпу вдосталь прихопили? — запитав Стась Дениса, що сидів поруч нього та плюхав соняшникове насіння.
— Досить, щоб очманіти й не відрізнити туман над річкою від кайфу, — заржав той і додав: — Погано, що баб не взяли із собою.
— Ще тут їх не вистачало!
— А якщо організм затребує дівчину?
— Знайдемо на місці. Чи проблема?
— Доярку йому або ту, від якої тхне свинями! — шпигнув Льошка, що сидів позаду Стася.
Хлопці дружно зареготали.
— Чому одразу свинарку? — Денис невдоволено скривився.
— Тоді б узяв із собою гумову бабу з «Адама та Єви», — із серйозним виглядом сказав Стась. — Вони хоча б не тявкають під вухом, коли не потрібно. До того ж не просять грошей, а ще вони не вагітніють.
Хлопці знову голосно розсміялися.
— Та ну вас! — махнув рукою ображений Денис. Він пошелестів пакетом та дістав пачку чіпсів. — А хто чистити картоплю нам буде? Хто буде варити кашу? Про це хтось із вас подумав чи ні?
— Ноу проблем, — відповів Стась і поплескав друга по плечах. — Дамо п’ять баксів комусь із місцевих, і ті будуть носитися біля тебе бджілкою: туди-сюди, туди-сюди, вжик-вжик, вжик-вжик!
— За п’ять баксів?! — Денис здивовано округлив очі.
— А ти думав? Чи вони «зелені» бачать у селі? А за десять ти купу навалиш у кущах, а її приберуть, ще й зад тобі туалетним папером підітруть.
— Та ну?! Загнув далі нікуди! — Денис скривив рота в посмішці.
— Не віриш? — Стась посміхнувся. — Сам побачиш. Я сам тобі покажу, що можуть зробити гроші.
— Згоден, що гроші можуть багато зробити — мої предки так завжди говорять. Але чи все?
— Абсолютно! Шелестіння купюр змусить і корову танцювати гопака! — засміявся Стась.
— Я чув, що сільські дівчата падкі на грошовитих міських хлопців, — утрутився в розмову Денис.
— Звичайно, — погодився Стась. — Кожна з них має рожеву мрію — підхопити на гачок таких, як ми. Тож нас чекають приємні сільські пригоди!
— То, може, покинемо своїх краль та привеземо до міста молоденьких і соковитих доярочок? А що? Вони звичні до всякої роботи, невимогливі, тож будуть нам за міський сервіс ноги мити й воду пити, — засміявся Денис.
— Хлопці, чи ви не знаєте, що дівчата із села давно повтікали? — втрутився в розмову Льошка, що вже було почав дрімати на задньому сидінні. — До того ж я чув, що є сільські дівки, яких не можна купити за гроші.
— Монахині, чи що? — Стась єхидно посміхнувся. — Чи якісь пустельники? Так ми і їх купимо! Чи не так, Дене?
— Спробуємо, — погодився Денис. — Здається, я бачу гарне місце біля річки. Дивіться, там велике дерево, тож буде тінь, а друге похилене, щоб посидіти.
— І село поруч, — додав Льошка, виглянувши у вікно.
— Кльово! — погодився Стась. — Якщо не помиляюся, це якраз те місце, про яке мені розповідав мій коханий татусь.
Стась круто повернув кермо, звернувши з вузької ґрунтової доріжки до принишклої в тривозі серед зелені річки.
Розділ 7
Місце біля річки Стасеві дуже сподобалося. «Мій старий мав рацію, порадивши мені для відпочинку саме це місце», — подумав Стась, оглядаючи місцевість. Тут було де скупатися, де розбити намети, розпалити вогнище. Перший вечір минув чудово. На щастя, не дошкуляли комарі, вода в річці була теплою, а шашлик Денис приготував дуже смачний. Кілька пляшок горілки додали гарного настрою, а викурена наостанок цигарка драпу взагалі довела Стася до стану ейфорії. Він дурнувато гиготав та із задоволенням жбурляв порожні пляшки у воду. Хлопець погано запам’ятав, як заліз до намету й опинився в міцних обіймах сну.
Стась прокинувся від того, що змерз. Визирнув із палатки — надворі вже сіріло. По тому, як густо завис сивою пеленою над річкою густий туман та весело щебетали пташки, він зрозумів, що настав ранок. Хлопець вийшов із намету, здригнувся, бо від холоду по тілу пробігли мурахи. Після вчорашньої гулянки тріщала голова, у горлі пересохло, язик приклеївся до піднебіння та страшенно докучала спрага. Повсюди валялися порожні пластикові та скляні пляшки, пошматовані газети та серветки. У багатті жевріли перегорілі чорні головешки, з яких вилася ледь помітна смужка диму та зливалася з густим туманом.