Ритуали Добробуту
Твоя черга
Тобі може видатися, що якось несерйозно закінчувати цю книжку історією про купівлю елітної сумочки в Парижі. На це я можу відповісти лише одне: «ДЯКУВАТИ БОГОВІ, що ця історія й справді вийшла несерйозна і навіть ексцентрична, у цьому вся суть, хіба ні?» Завершити мені хотілося історією, що не буде болісною чи складною, що буде переможним останнім стрибком на шляху успішного перевиховання. Я прагнула тебе залишити саме з цим враженням, бо хочу, щоб і ти мала свою «паризьку подорож», хочу, щоб ти теж отримала свою «торбинку». Для мене ця сумочка була лише символом того, що я пережила тяжке дитинство і юність, але розквітла, що перетворила болісну історію на прекрасну — ту, яку можу назвати своєю власною. Це матеріальна маніфестація моїх багаторічних зусиль і праці над собою, зростання тієї дорослої жінки, якою я завжди хотіла стати. Це був мій талісман. Декларація приватної незалежності, довіри до себе, дозволу насолоджуватися, бляха, власним життям!
Думаю, багато хто збуває своє життя, так ніколи і не поживши. Грають ролі, які їм роздали ще в дитинстві, не замислюючись, чи взагалі хочуть бути такими. Вони звикають навіть до зовсім некомфортних обставин. Дозволяють дням, тижням і рокам накочуватись, як хвилі накочуються на берег, і навіть не усвідомлюють, що можуть УСЕ ЦЕ змінити. Та я не вірю, що в тебе буде так само. Якщо ти зайшла так далеко зі мною, читаючи цю книжку, якщо взялась до зцілення себе, отже не будеш однією з тих, хто на смертному одрі шкодує: «Якби ж я могла відважитися жити так, як мені хотілося, а не так, як від мене очікували». Ти не думатимеш: «Якби ж я дозволила собі бути щасливішою». Ти ж знаєш, що саме про це люди найчастіше шкодують, помираючи? Я знаю, бо заґуґлила «про що люди найчастіше шкодують, помираючи?» і з’ясувала, що Бронні Вер, паліативна медсестра з Австралії, що тривалий час доглядала людей, що помирали, написала про це цілу книжку: The Top Five Regrets of Dying[50]. Вона знову й знову бачила тих, котрі понад усе шкодували, що не жили так, як їм хотілося, й не давали собі бути щасливими.
Я просто не вірю, що ти шкодуватимеш про те саме.
Я бачу, що для тебе заготоване щось краще: життя, прожите усвідомлено. Бачу, як ти куруєш, культивуєш і створюєш для себе світ, в якому ти шалено свідома своїх бажань, вдячна, що тобі взагалі пощастило бути там, де ти є. Життя, в якому ти любиш і дозволяєш любити себе. Я бачу тебе зануреною у твій світ, бачу, як ти скеровуєш його ніжно, але впевнено, вкладаючи всю душу й отримуючи натомість найдивовижніший досвід. Бачу, як він турботливо тебе огортає і пристрасно боронить від усього лихого. Таким я бачу твоє майбутнє.
Ми чудово провели з тобою час, я відчувала твою підтримку на кожному кроці. Відчувала твоє тепло, присутність і цей твій неймовірний парфум (чи крутий шампунь?) Хоч би що то було — користуйся ним і надалі, цей аромат тобі дуже пасує. Дякую, що підбадьорювала мене на цьому шляху, що вболівала, коли я ділилася тим, про що було страшно розповісти. Маю зізнатися, часом я панічно боялася, але ти дала мені відчуття безпеки й віру в те, що я не сама, ти підживлювала мої сили. Ти була поруч, коли я найбільше потребувала тебе, і я завжди буду поруч, коли ти потребуватимеш мене, маєш просто розгорнути цю книжку знову.