Підпис
Підпис другої сторони
Тара Шустер Твоє ім’я
Уяви на цьому місці золотисте сердечко.
Це моя печатка.
А в тебе яка печатка?
Дихай, крихітко, дихай
Моя найдорожча, привіт-привіт! Як справи? Де ти це читаєш? Я пишу в готельному номері, попросивши перед тим на рецепції замінити стильне супер-пупер незручне крісло на стильне, проте функціональне, офісне. Знаєш, така велика об’ємна штука на колесах? Хтось із бухгалтерії готелю мені позичив. Благослови, Боже, ту добру бухгалтерську душу. Я так учинила, бо, пишучи тобі сьогодні, хотіла сидіти зручно. Маю сказати щось надзвичайно важливе.
Усі ці інструменти, про які ти прочитала — щоденник, заміна «самолікування» на фізичні вправи, дотримання практики вдячності, записування нотаток із подяками, боротьба із Внутрішньою Неподругою, картографування себе, з’ясування, яким людям справді можна довіряти і нарешті дозвіл КУПИТИ СОБІ ТІ, ТРЯСЦЯ, КВІТИ, повага до свого вільного часу та пошук натхнення — усе це не зцілило мене за одну ніч. Я не прокинулася вранці після свого двадцятип’ятиліття, маючи всі відповіді. Я вибудовувала ці ритуали один за одним, день по дню. Я робила так через необхідність і ставилася до цього дуже уважно, бо знала, що прагну жити краще.
До того як почати свій шлях до «перевиховання» та зцілення ран, мені ніколи не спадало на думку, що життям можна насолоджуватися. Я зростала в хаосі, тому природно й легко розвела гармидер і в дорослому житті. У мене так добре виходило! Мені здавалося, це і є життя: вервечка проблем, які треба залагоджувати, аж поки не настане наступний день і принесе нові катастрофи. Розлучення, скандали, безробітні батьки, сварки з хлопцем, загроза і собі втратити роботу, марихуана, не знання себе самої — з цього я складалася. У такій метушні мені вистачало засобів, лише щоб дожити до наступного дня. Я заледве була присутня у власному житті.
Десь за півтора року після започаткування режиму турботи про себе я повернулася додому з пробіжки, обтрушуючись від снігу, що почав сипатися з неба. У мокрих лосинах я присіла за свій невеликий робочий стіл, запалила ароматну свічку, що пряно пахла вогнищем, і почала писати в щоденнику. Під час бігу до мене прийшла фраза, яку повторювала подумки: я можу бути видатною особою. Я хотіла зрозуміти, що це означає. Може, манію величі? Ні, Внутрішня Неподруго, думати про себе з перспективою — нормально. На ту мить це була найвидатніша думка, що будь-коли до мене приходила. «Ця думка завелика і надто страхітлива», — написала я. «Чому вона до мене прийшла? Як на мене, бути видатною людиною — це багато віддавати світові. Це означає жити так, щоб коли ти підеш із цього світу, залишити його кращим, ніж він був до тебе. Це означає знайомства із розумними, цікавими людьми, які тебе поважають». Гммм. Чи я могла би цього досягти? Я не мала цілковитої певності, але мені сподобалося думати про те, як я могла би залишити позитивний слід на цій планеті.
І тоді мене осяяло: я насолоджуюся.
Я НАСОЛОДЖУЮСЯ.
Я любила відчуття вологої обтислої тканини спортивного костюма, коли поверхня шкіри холодна від зимового повітря. Я ЛЮБИЛА тісняву моєї квартирки і того, як вистачало однієї свічки, щоб наповнити її ароматом чудового зимового вогнища. Я була вдячна, що маю цю невеличку студію лише для себе. Усе тут було прикрашене так, як мені подобалось, як мені найбільше пасувало. Я плекала маленький закуток, де був мій стіл, а стіну над ним обклеїла світлинами Нори Ефрон, Коко Шанель і краєвидами Парижа. Згори причепила цитату Шерил Страйд: «Пиши як ошпарена». Я не полінувалася і написала ту фразу на грубому кремовому папері каліграфічними літерами пером, яке по-справжньому треба вмочати в чорнильницю. Утнула це задля розваги. Чекай, невже я щось робила просто задля розваги? І не жила від кризи до кризи? Ні, не жила. Я любила життя. Я ЛЮБИЛА СВОЄ ЖИТТЯ. ЩО ЗА ЧОРТ?
Я продовжувала писати, і з-під пера вийшла фраза: «Життя — це не серія криз, які треба пережити. Життям треба насолоджуватись»[21]. Вона видавалася правдивою, такою актуальною, неочікуваною, емоційною, бо походила від мене, аж мурашки радості пробігли тілом. Письменники часто розповідають про те, як однієї прекрасної миті до них просто приходить усвідомлення себе як письменника, і край. Якщо з цієї книжки ти вирішиш скористатися бодай ЧИМСЬ ОДНИМ, будь ласка, візьми цю фразу. Будь ласка, промов її собі мільйон разів. Життя — це не серія криз, які треба пережити. Життям треба насолоджуватися. Пам’ятай про неї у складні часи, пам’ятай про неї у найкращі часи.
21
Моя редакторка зауважує, що Ґордон Б. Гінклі, релігійний лідер, раніше за мене сказав щось дуже схоже. Він сказав: «Життям треба насолодитися, а не просто його витримати». Мабуть, великі уми мислять подібно, ні? І як так сталося, що моє мислення схоже з мисленням президента «Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів»?