II. Ритуали для тіла. Я перестала ставитися до своїх тіла та простору як до сміттєвого бака на звалищі, і ти теж зможеш!
Свіжий старт
За час практики, що тривала два з половиною роки, мої ритуали для заспокоєння розуму виправдали себе. Я більше не плакала за столом на робочому місці, не ходила з панічним спазмом в районі серця. Звісно, час від часу іще втрачала рівновагу. Ще траплялися періоди, коли негативні думки скидали мене на кілька сходинок униз, але я вже була свідома того, що відбувається, а також опанувала інструменти, які, коли спотикалася, повертали мене на стежку турботи про себе. Я докорінно перевиховувала свій розум і, леді та джентльмени, воно спрацьовувало. УРААА! ЗАПУСКАЙТЕ ФЕЄРВЕРКИ, ТРЯСЦЯ!
Пропорційно з тим, як зростала впевненість у собі, раптом почало зростати і бажання повернутися до Лос-Анджелеса, того самого місця, з якого я відчайдушно прагнула втекти. Я сохла за Східним узбережжям в дитинстві, але зараз була втомлена складними реаліями життя в Нью-Йорку. Метро, якого в найпотрібніший час не було. Кельнерки, які поглядали вкрай підозріливо, чуючи від мене: «Як вам сьогодні працюється?» Ловила себе на реченнях у щоденнику на кшталт: «Хіба не було б чудово жити в Лос-Анджелесі, де СОНЦЕ, а НЕ полярна заметіль?» Я схильна до сезонних депресій (а як по правді, то хто ж не схильний?!), а оскільки моя нью-йоркська квартира мала вікна, єдиним джерелом світла для яких була цегляна стіна навпроти, то я жила в постійних сутінках. Знову спіймала себе на тому, що пишу: «У Лос-Анджелесі набагато більше можливостей працювати в індустрії розваг, а оскільки це моя пристрасть, то переїзд має сенс».
Я висловлювала своє бажання перебратися назад у Каліфорнію на папері, але не могла придумати, як це так провернути, щоб не втратити роботи, яку полюбила і з якою почувалася добре. А потім, найдорожча читачко, сталося найнеочікуваніше-дивне-НЕМОЖЛИВЕ-мені це сниться? Я саме була в Лос-Анджелесі, відвідуючи офіс нового телешоу, Key & Peele, на якому працювала дистанційно, коли зателефонував мій бос із новинами. «Я переїжджаю до Лос-Анджелеса. Не лякайся: робота залишається за тобою. Просто доповідатимеш мені з Нью-Йорка». Мій бос, бруклінський хіпстер, переїжджав до Лос-Анджелеса? Отак несподівано? ЧИ ВІН ЗНАВ, ЩО Я ХОТІЛА ПОВЕРНУТИСЯ? Чи це і був отой «крихітний, маленький прорив», що про нього кілька років тому розповідав Джон Стюарт?
Не замислюючись про те, що мене наче веде чиясь невидима рука, я поклала слухавку, увійшла до кабінету головних зірок телешоу і пояснила, що могла би працювати краще, якби перебувала в їхньому офісі в Лос-Анджелесі. Хіба вони не погоджуються, що мій переїзд таки необхідний? «Авжеж, будь ласка», — без особливого ентузіазму відповіли вони, а потім продовжили дискусію, яка саме була в розпалі, що ж його замовити на обід. Я перетелефонувала босові в Нью-Йорк і повідомила: «Кіґан та Джордан сказали, що я маю працювати в їхньому офісі у Лос-Анджелесі. Чому б мені теж не переїхати, щоб ми запустили відділення на Західному узбережжі?» На щастя, вони одне з одним не сконтактовувалися, і мій переїзд погодили. Від цього виграли всі: Кіґан і Джордан запопали віддану цифрову продюсерку для програми, що лише починала набирати обертів; Comedy Central дістали кращі можливості кастингу; а я не могла придумати причини НЕ переїжджати, якщо все йшло так гладко. І хоч це скидалося на магічне везіння, яке не вимагало жодних зусиль, шлях для мого стрибка за найпершої ж нагоди звільнило саме те, що я прописала свій намір так багато разів, а також усвідомлення того, чого я насправді хочу. Невидима рука, що вела мене, була моєю власною.
Перш ніж назавжди покинути Нью-Йорк, я поїхала в Лос-Анджелес на промо-зйомку. Промо-зйомка — це коли приголомшлива купа часу та грошей тринькається на фільмування зірок телешоу для реклами. Пам’ятаєш всю оцю «рекламу»? Те, на чому ти перемикаєш канал? Ці зйомки зазвичай набагато екстравагантніші, ніж продакшн власне телешоу. Багато простоїв та кейтеринґу, допоміжний персонал пропонує «медово-бананові-капустяно-льодяні-смузі» та крихітні шматочки сендвічів із грильованим сиром у мисці з помідоровим супом. Такі перерви я збувала з Йєном Робертсом, одним із менеджерів Key & Peele і моїм приватним героєм. Він був одним із засновників «Бригади Порядних Громадян»[22], що, крім новаторського телевізійного шоу, була ще й філософською школою про те, як створювати комедії. Я відвідувала заняття «БПГ» і прочитала їхню книжку, тому щоразу, розмовляючи з Йєном, ловила кожне його слово, ніби на майстер-класі. «То що, повертаєшся до Лос-Анджелеса?» — запитав він, поки генератор диму наповнював «туманом» знімальний майданчик, оформлений як «нічний клуб». «Так, думаю про це, але трохи хвилююся. То був мій дім і… ну... цей дім не був щасливим місцем». «Переїзд, — сказав він, — це хороший спосіб позбутися зайвого багажу чи струсити з себе те, що колись було твоєю дійсністю, і вирішити, що буде твоєю дійсністю тепер. Це найкращий спосіб виробити нові корисні звички». І від надлишку штучної пари в приміщенні, і від справдешнього осяяння від його слів у мене по тілу пробіглися мурашки: Лос-Анджелес стане для мене чистою сторінкою, щоб створити ті ритуали, яких я потребувала найбільше.
22
The Upright Citizens Brigade — комедійна група, що з’явилася в Чикаго 1990 року. Виступали у форматі імпровізацій та скетчів.