Дарую тобі невеличку фіолетову коробку, в якій перед тим були смачнючі макарони. По боках вона має золотисті зірочки, і думаю, служитиме ідеальною домівкою для деяких твоїх мрій.
Тримай напоготові все для хатньої вечірки
ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ДОМАШНІХ ВЕЧІРОК я відкрила, навчаючись на першому курсі університету. Трикімнатний гуртожитський номер ділила тоді зі своїми трьома найкращими подругами. Між собою ми дуже влучно охрестили його «Солодкі апартаменти». Були в захваті від нашого спільного простору, досить великого, щоб влаштовувати тут вечірки, а після того, як обкурившись, подивилися фільм «Амадей», ми ще й старанно прикрасили нашу «вітальню» у стилі Луї XIV. Тут ми розмістили пофарбований золотистим спреєм настінний годинник, дешеві китайські канделябри та жовтий диван, обтягнений парчею, який не так нагадував про Короля-Сонце, як волав «тут точно померла якась бабуська». Ми відчинили двері до комірчини, хоча нам було сказано дуже конкретно: ніколи, ніколи цього не робити; завісили її стіни тканиною в стилі хіпі й охрестили цю кімнатку «опіумним барлогом». І щоб завершити стилізацію «тут кояться непевні, бридкі та брутальні речі», ми повісили на трубі червону лампочку. Зараз мені здається, що комірчині більше би пасувала назва «Пожежна небезпека», з огляду на кількість марихуани, викуреної в такому тісному просторі, завішеному дешевою легкозаймистою тканиною. Оскільки у нас могло розміститися не так уже й багато студентів, ми влаштовували коктейльні вечірки (горілка плюс розчинний напій Kool-Aid, ням!), бретцелі (досить як для закуски, правда?) і багато мого блювання. Насправді, наша кімната в гуртожитку не була аж така класна. Утім це був наш дім, і ми страшенно цінували його.
Наступного ранку після надміру випитих коктейлів, після вечора, коли, як переказували, я назвала деяких гостей «фашистами», бо щойно вивчила це слово і мені кортіло якось його використати, я вийшла зі своєї кімнати й застала сусідок у зручному вбранні за прибиранням. Здивувалася. Вечірка щойно закінчилась, навіщо відразу прибирати? Що за поспіх? Я виросла в помешканні, де завжди панував безлад, тому не розуміла: щоб удома було чисто, треба прибирати. У мене в хаті, якщо пес насцяв на килим, то пляма на ньому лишалася назавжди. Іноді траплялися поодинокі зусилля її позбутися, але вони були невдалі. Ми лагідно потирали те місце, пляму-що-не-виводиться, й залишали її там нагадувати про марноту життя.
Я навшпиньках обійшла дівчат, що саме вбирали порохотягом хрустики з підлоги та пшикали мийним засобом на всі можливі поверхні. Коли моя подруга Джез помітила, як я прослизаю повз них, запитала: «Таро, ти збираєшся на нас дивитися чи хочеш допомогти?» «Звісно, я допоможу. Але хіба не тупо прибирати, якщо незабаром у нас буде ще одна вечірка? А ЩЕ, нащо прибирати так одразу? Хіба не можна ще трохи поспати з похмілля?» Я сподівалася, Джез визнає слушність моїх прагматичних аргументів, але, на жаль, вона підвелася з підлоги й пояснила: «Я люблю тебе, Таро, але це огидно». Потім підійшла до журнального столика і підняла з нього «скульптуру» з близько п’ятдесяти жуйок, яку ми сп’яну створили напередодні ввечері й запитала: «Ти й справді вважаєш, що ми можемо жити в одній кімнаті з оцим?» У купі пережованих жуйок є щось вісцерально бридке, ці сліди від зубів і слини та ще бозна-чого створюють особливо гнітюче видовище. Вона мала рацію. Мені не хотілося наближатися до тієї штуки. Викидаючи наш «арт-проект» у сміття, Джез пояснювала: «Набагато простіше прибрати зараз, ніж дозволити бруду осісти і просякнути тут усе». Моїм сусідкам і на думку не спадало, що можна жити в гармидері. Того ранку, з похмілля, але під враженням від прибиральних зусиль моїх подруг, я дізналася, що недостатньо мати хороший дім; і якщо хочеш мати чистий дім, то маєш його таким зробити. Раз-раз, і готово.
У моєму помешканні є правило: мій дім завжди готовий до приходу гостей. Мені не має бути соромно, як хтось навідається без попередження. Це такий тест. Чи мала б я докори сумління, чи мусила б вибачатися, якби хтось завітав сьогодні? Якщо так, отже треба поприбирати. Нічого страшного, якщо кілька речей у шухляді на кухні не на своєму місці, але не переповнена брудним посудом раковина, разом із залишками вишуканого ранкового смузі з насінням чіа, авокадо, чорниці та протеїнового порошку. Нічого страшного, якщо дзеркало у ванні трохи заляпане, але дуже не окей, якщо зі смітника у ванні висипається зубна нитка, ватні диски, якісь упаковки й чомусь недогризок яблука. Нічого страшного, якщо на дивані у вітальні подушки не на своєму місці, а покривало зіжмакане на краю, але неприпустимо, щоб склянки з коктейльної вечірки минулого тижня поприлипали до журнального столика. Я ж не збираюся створювати меморіал брудних склянок із минулих веселих часів.