Друзі біля моїх батьків ніколи не затримувалися. Сюзанна Сомерс (так, саме та Сюзанна Сомерс із телесеріалів) була найкраща мамина подруга і моя хрещена. Коли мені було сім, ми їздили до неї додому в Палм-Спрінґз, я гладила її платинове волосся, вона дарувала нам черговий тренажер TighMaster зі своєї телереклами на додачу до купи інших, що вже лежала в нас удома. Пригадую, я обожнювала бути поруч із Сюзанною, такою теплою, неймовірно вродливою й трошки містичною. У неї повсюди стояли кристали та висіли ловці снів, здається, ще й пера, але щодо них я не можу бути цілком упевнена. У моєму маленькому дівочому мозку це було трішечки по-відьомськи, але в позитивному сенсі. В Сюзанниних обіймах я відчувала приязнь і прийняття. Але раптово і без жодних пояснень ані тоді, ані згодом, мати назвала Сюзанну Зрадницею з великої «З», такою, що глибоко осквернила її довіру, тож її ім’я більше не можна вимовляти вголос. «Сюзанна тебе не любить, це вже точно», заявила мені мама. Ще кілька днів тому Сюзанна була перша опікунка для мене і сестри на випадок, якби з батьками щось сталося, але тепер її було з кінцями виключено з нашої родини. Усі дорослі виринали й зникали з мого життя з тією ж блискавичною швидкістю й майже без пояснень. Навіть мої бабуся й дідусь із татового боку були, зі слів моєї матері, злочинцями. «Вони зруйнували життя твоєму батькові, вам краще не спілкуватися», — повторювала вона мені.
Ці безперервні драми та постійні залякування, начебто інші люди «намагаються нас скривдити», переконали мене, що «родина» та «друзі» щомиті можуть перетворитися на ворогів. До них слід було ставитися підозріливо і бути на сторожі. Звісно, Ліндсі Сафран видавалася хорошою подругою ще з першого класу. З її чорними хвостиками, усмішкою і ямочками на щічках вона мала такий вигляд, начебто заслуговує на довіру. Та мене не так просто було обдурити. Я не підпускала її близько. Ми могли грати на приставці в “Маріо” скільки завгодно, та я б ніколи не довірила їй своїх таємниць.
Уже аж в університеті, коли я з власної ініціативи почала відвідувати психотерапевтку, вона сказала мені одну з найважливіших речей, що я чула у своєму житті. Не пригадую, про що конкретно йшлося, але пам’ятаю, як лікарка Кляйн сказала мені дещо, і якась струна в моєму серці відразу відгукнулася. «Єдине, що насправді важить у тривалій перспективі, це стосунки, які ти вибудовуєш. В останні хвилини життя ти не шкодуватимеш про те, що недостатньо працювала, чи замало досягла у розбудові кар’єри. Ти озиратимешся на взаємини з друзями та близькими. Думатимеш про людей, яких любиш, і людей, які люблять тебе. Стосунки — це те, що наповнює життя сенсом. Близькі люди підживлюють твої сили». Чорт забирай.
Звісно, я не могла за ніч створити глибоку й тривалу дружбу. І не почала шукати резюме потенційних найкращих-подруг-до-скону наступного ж ранку. Утім, відтоді сприймала всі свої стосунки докорінно інакше. Хоч я й не народилася в такій родині, як мені б хотілося, та почала розуміти, що мої друзі можуть стати моєю сім’єю. Тепер я маю свій гарем. Гурт подруг, яких беззастережно люблю і які віддячують мені своєю безмежною любов’ю. Це не просто знайомі, з якими мені приємно повечеряти. Це коло людей, яке я вважаю сакральним.
Фіш, як я її називаю, ставиться до мене так трепетно, що коли вона поруч, мені здається, наче я зростала в родині, де одне одного люблять. З роками переконалася, що вона завжди мене підтримає, і щораз, коли я провалююся в глибоку темну прірву, коли відчуваю, що я самотня, забита лузерка і навіть не уявляю, як знову підвестися на ноги, вона бере мене за руку і виводить на сонячний бік. Натомість, якщо стає тривожно їй, я все зроблю для неї. Часом це значить поговорити по телефону, іншим разом — зірватися й приїхати в округ Оріндж та посидіти на вихідні з її донькою. А ще вирушити разом у пустелю, медитувати на валунах або й просто сидіти годинами в її автівці, регочучи й згадуючи, як наш домовласник за університетської пори попереджав, що «не терпітиме п’яних вечірок». ДОРОГИЙ ДОМОВЛАСНИКУ, ТИ Ж ЗІ СТУДЕНТКАМИ РОЗМОВЛЯЄШ, І ЯК ТИ ЗБИРАЄШСЯ ЗАВАДИТИ ВЕЧІРКАМ?! Моя Гіллі така драйвова, така винятково, аж до оскоми вправна у всіх життєвих нюансах, що коли вона мене за щось хвалить, я відчуваю прилив гордощів і бентежну втіху досягнення. Я так сильно ціную її схвалення, бо захоплююся нею як ненормальна і завжди намагаюся наголосити, яка вона для мене важлива. Надсилаю листівками звідусіль, де тільки буваю, навідуючи її в місті, куди вона нещодавно переїхала, завжди думаю про неї і дбаю, щоб вона це відчувала. Джулія, що навчила мене любити біг, така красива і добра водночас, що це просто несправедливо. Як одна людина може бути така розкішна ззовні і в душі? Це просто немислимо. І вона НАЙкрутіша напарниця для полювання на хлопців за всю історію флірту. Вона щаслива у шлюбі, але ладна витерпіти жахливі бари, знайомлячи мене з чуваками, які, на її думку, добре мені пасували б. Також вона колись зустріла мене з літака. ХТОСЬ ВЗАГАЛІ СПРОМОЖНИЙ НА ТАКЕ ДЛЯ ПОДРУГИ?! Тільки бісові святі! Я не знаю, як я взагалі зможу їй віддячити. Може, віддам свого первородного сина. Я намагаюся, щоб їй було легко говорити зі мною про будь-що без осуду чи критики і завжди розпитую її, адже знаю, як складно буває попросити про підтримку, коли її потребує вона.