Велика подяка Роббі за те, що заморочив мені голову низкою чудесних побачень. Ефіопське частування, де ми їли руками! Цілоденна прогулянка Пляжем Веніс! КОНЦЕРТ БРЮСА СПРІНҐСТІНА, зрештою! Я почула про Брюса вперше, та це було приголомшливо. Дякую тобі за місяць романтичних пригод. Також дякую, що подзвонив повідомити, що я така «серйозна» й що ти не певен, чи можеш зустрічатися з «реально дорослою людиною». З ким же ти хотів зустрічатися, Роббі? З дитиною? Дякую, що зник із радарів, коли я, трохи здивована і пришизіла, відповіла: «Так, чуваче, в мене в житті порядок, і що?». Приємно було дізнатися, що деякі чоловіки справді розраховують на токсичний безлад.
Дякую, Джошуа, що покинув мене ні з того ні з сього просто під час походу, а тоді почав радити подкасти про вплив Дональда Трампа на конституційне право. Кому всралися твої рекомендації, Джошуа? І, може, наступного разу ти б завершував стосунки, принаймні повернувшись із походу? Щоб ми не були вимушені по тому й далі дертися «стежиною сліз», так би мовити?
Спасибі й вам, Томасе, Крісе, Мете, що волали на мене. Мені знадобилося аж троє таких, але врешті я вивчила цей рецепт для всіх подальших стосунків: за жодних обставин я не заслуговую на крик. Ніколи–ніколи–ніколи. Хоч як я помиляюся й байдуже, який хтось засмучений чи емоційний. Крики — більше не варіант, і я не приймаю такої поведінки щодо себе. Кожен із вас мав свій особливий ритуал лементувати на мене (в машині, перед дверима бару, щойно я озивалася до будь-якого представника чоловічої статі)[37], було приємно дізнатися, що коли я, маючи відразу до конфліктів, замикалася, вашою реакцією було ще трошки поверещати. Справді, я реально вдячна, що допомогли мені встановити власні стандарти й межі дозволеного.
Оуене, хочу приділити особливу увагу тобі. Дякую, що запитав розмір мого бюстгальтера ще перед першим побаченням. Виявилося, що це був не жарт, як я подумала спершу. Ти продемонстрував мені, що деякі чоловіки й справді бридкі. Сама дурепа, що таки пішла на те побачення, й зовсім не дивно, що ти закинув мені старомодність і закомплексованість, бо не планувала з тобою переспати тоді ж таки. І дякую, що пропав безвісти після вечора невдалих спроб мене вмовити. Ти навчив мене уважно слухати хлопців і сприймати їхні слова за чисту монету, щоб швидко зрозуміти, хто є хто.
Чуваки кажуть, хто вони насправді. Слухай
«Ти нагадуєш мою маму. У нас дуже дивні взаємини».
«Ненавиджу себе і не вмію ні з ким поводитися добре. Можеш мені допомогти?»
«Я немов заскорузлий старигань, егоїстичний і не здатний змінюватися».
«Не певен, що підходжу комусь через мої надамбіційні сподівання й прагнення».
Усе це реальні вислови дорослих чуваків, які за мною упадали. Мая Енджелоу свого часу мудро зауважила: «Коли хтось показує свою личину, вірте їм із першого разу». Мені знадобилося тридцять років, щоб зрозуміти ці мудрі слова. Я майже певна, докторові Енджелоу йшлося про те, що люди — бойфренди, друзі, батьки, родичі, власне, всі з ким перетинаєшся щодня — постійно демонструють, хто вони є, своїми вчинками та словами. Це неможливо приховати і нема жодних інших чарів для читання думок, ніж переконатися, що ти дивишся, слухаєш та зважаєш на те, що відбувається насправді. І ніде воно не справджується достеменніше, ніж у романтичних стосунках.
Моя проблема полягає в тому, що я ТАК добре вмію чути те, що хочу почути. Якщо хтось каже, що не шукав серйозних стосунків, я витлумачую це як: «Я не знав, що такі особливі дівчата, як ти, існують, і це змушує мене переосмислити все, щодо чого я раніше був певний». Коли на першому побаченні чувак оголошує: «По життю мене веде помста і лише злість дає мені сили вставати вранці[38]», я чую: «Я відкритий та чесний хлопець і з твоєю допомогою перетворюся на когось життєрадісного». Чи хтось із них сказав щось бодай віддалено схоже на мої інтерпретації? Чорта з два. Та це не заважає мені жити в альтернативній-ФАНТАСТИЧНІЙ-та-приреченій реальності того, що я обираю вважати за дійсність.