По війні, під час певного творчого спаду в літературному процесі Галичини, зрозуміло, важко було і Купчинському. Народ сподівався на перемогу, а доводилось переживати поразку, тяжку й болючу поразку. Адже Україна вперше в історії ставала справді державною Україною — і тут поразка, біль втрат. Згарячу звинувачувалися й ті, котрі офірували собою в ім'я цієї високої ідеї,— українська інтелігенція, яка, мовляв, не змогла довести справи до кінця, випустила з рук перемогу. О такій порі, коли ще не стихли суперечки про винних у поразці, коли розчаровані в дальшій потребі служити колись омріюваним високим ідеалам ще не отямилися, Р. Купчинський писав «Заметіль», власне, перші її частини — «Курилася доріженька» і «Перед навалою». Письменник наче включався в дискусії, оперуючи мовою фактів як очевидець, як той, хто має що розповісти про те, що діялось на фронті, яким був цей фронт, хто вмирав і хто ставав героєм. Словом, «Заметіль» — це глибоко реалістична розповідь про історію не видуману, про історію, яку творив і сам автор, а вона творила його. Не будемо зараз оцінювати та коментувати трилогії (це спробуємо зробити в післямові при виході у світ третьої частини): хочемо дати читачеві змогу скласти власне враження про твір.
Але розмову про Р. Купчинського не уриваємо. В його творчому світі є багато цікавих фактів, різних площин. Скажімо, феномен Р. Купчинського-пісняра вимагає вивчення його природи в двох аспектах — поетичному й музичному (композиторському). Не претендуємо на вичерпність такої розмови, але для пізнання цього феномена бодай у найзагальніших рисах важливо взяти до уваги твердження самого автора.
«Село (Кадлубищі, де письменник ріс. — Т. С.) було велике, співоче, і я від ранніх літ слухав з приємністю коляд, гагілок, обжинкових і весільних пісень. У моїй родині спів і музика були традиційні — так по батьковій, як і по матірній лінії. Мій батько співав гарним тенором, а по матірній лінії в домі Підсонських гра на фортепіано й гітарі дзвеніла в кожнім поколінні. Моя тітка Софія знаменито грала на фортепіано. Була акомпаніаторкою молоденької, шістнадцятилітньої, Крушельницької, коли відбувся її перший публічний концерт у парохіяльній стодолі, в Белелуях біля Тернополя.
Тому й не диво, що, коли у 1902—3 році батьки купили для моїх сестер фортепіано (Вірта), мене тягнуло до нього більше, як до шафи з конфітурами… В гімназії співав я в хорі — спершу альтом, потім тенором, але на ніяких інструментах не грав. Мало того — навіть не пробував, бо мені в хаті казали, що я «фіш»[2].
Музикування Купчинського почалося на фронті з 1916 року. А вже під кінець війни він мав заслужену славу пісняра. Безперечно, в цьому, окрім благодатних домашніх умов, зіграла свою роль і фронтова доля, що звела його з такими людьми, як М. Гайворонеький, Л. Лепкий, Я. Ярославенко. Всі вони активно працювали в жанрі пісні, при цьому часто й співпрацювали. На співпрацю з композиторами Купчинському взагалі таланило: те, що його твори обробляли М. Вериківський, В. Барвінський, М. Колесса, Н. Нижанківський, П. Козицький, С. Людкевич, Б. Вахнянин, Б. Кудрик, М. Леонтович, факти не малозначні.
Такий великий інтерес до пісенної творчості Р. Купчинського, думається, був зумовлений не лише її особливою мелодійністю, а й конкретною історичною вірогідністю. До речі, в усіх його піснях: ліричних, жартівливих, маршових, трагічних, — домінує спільна прикмета — одокументальнений дух часу. Ці пісні дуже часто включали в себе історичну атрибутику — фіксували місця подій, походи, зберігали топоніміку, навіть конкретні імена. Наприклад, у пісні «Як з Бережан до кадри» живе реальна особа — Осип Теліщак, витівник і улюбленець січовиків, військові будні якого складалися значною мірою з різних пригод.
А в період дислокації Українських січових стрільців під Куропатниками й Конюхами Купчинський написав «Човник хитається», «Накрила нічка», «Пише стара мати», «Човник хитається», наприклад, відтворює конкретний пейзаж. Невеличка річка Ценівка, що розлилася весною, місячної ночі нагадувала справжнє море. Під впливом вечірніх тужливих зітхань хорунжого УСС Василя Соловчука, що згадував свою кохану, поетові вдалось створити цей глибоко ліричний сюжет інтимного плану.