Після звіту не робили сотні вправ. Злука двох сотень в одну дала багато роботи четовим, які наново списували і уставляли свої чети.
Була десь година дев’ята — пів до десятої, коли розпущено всіх з тим, що пополудні відбудуться вправи за містом на майдані.
Зварич вийшов з бурси і пустився йти через Вали. Саме скручував з головної стежки в бічну, як почув за собою тупіт кінських копит.
Оглянувся… На стежку вбіг кінь, осідланий, але без їздця. Каштанувата його шерсть припала порохом, а цілі груди вкриті були платами білої піни. Видно, далеку дорогу зробив. Роздуті храпи червоніли жевріючими вугликами, немов поранені, а очі, повні якогось дикого жаху, вилізали з оправи і блистіли до сонця, як два ізмарагди. Кінь спинився в своїм дикім бігу, заривши передні копита глибоко в пісок на стежці. Витягнув шию і потягнув храпами повітря. Хвилю стояв, як з каменя викутий. Тільки під ніжною шкірою дрижали незамітно м’язи. Але чи почув, чи, може, пригадав собі щось, бо захропів, крутнув головою і пустився знову чвалом, викидаючи за собою стовпи піску. Побіг до брами казарми і вернувся чвалом назад.
З усіх боків почали надбігати люди і старалися зловити коня. Кінь, наткнувшись де-небудь на запору, скручував набік, перескакував рів чи корч і гнався далі стежкою, фиркаючи ногами та збиваючи куряву.
Зварич і собі пробував заступити дорогу коневі та зловити його, але за кожним разом кінь або ставав дуба, або перебігав мимо, або скручував убік. Треба було відскочити, бо міг розтратувати або вдарити.
Дивна річ, кінь не втікав далеко, хоч вулиці не були замкнені, але весь час крутився по парку, раз у раз підбігаючи до брами казарми. Нарешті хтось крикнув:
— Таж це майора Клявса кінь!
Той один вигук вияснив цілу загадку. Майор Клявс вирушив зі своїм куренем на границю.
Тепер вернув його кінь…
Вже з півгодини тривала ловля коня. На Валах збиралось щораз то більше людей. Відважніші пробували ловити, менш відважні запирали тільки вхід. Але нікому не щастилось. З’явилися вже і якісь вояки, заходили коня, приговорювали до нього — не помагало. Кінь спинявся на хвилину і знову зривався до бігу.
Нараз із бічної вулички вибігла якась жінка і пустилася в сторону коня. Всі остовпіли. Невже ж ця пані хоче ловити отого звіра?! Хтось кинув слово остороги, хтось кинувся здержувати.
Кінь стояв саме біля паркового ставка і немов задеревів. Жінка підбігла на яких двадцять кроків і станула. Витягнулася вперед і пильно придивлялася коневі.
— Ральф! Боже!! — крикнула розпучливим голосом і аж заточилася від жалю. Закрила лице руками і занеслася голосним риданням.
— Забили!.. Боже!.. Забили!.. — виривалося їй з грудей.
Кінь підніс голову і немов приходив до пам’яти. Здавалося, що ціла його стать змаліла. Очі вернули на своє місце, грива осіла на карку. Витягаючи голову в сторону жінки, він осторожним кроком зблизився до неї.
— Ральф!..
Кінь ще раз підніс голову, а далі підійшов зовсім близько і положив голову на плече ридаючої.
— Майора Клявса жінка! — сказав знову той сам гилос, що перше сповістив, чий кінь.
А жінка піднесла заплакане лице і дивилася в зеленкуваті добрі очі вірного звіряти. Її біла рука з любов’ю гладила гарну кінську головку, що спокійно лежала на її рамені.
— Ральф! Скажи, де пан? — питалася коня.
Але кінь не відповідав. Водив тільки кривавими храпами і потрясав розірваними поводами…
Сказав би, якби вмів… Що пан його на чолі свойого куреня загнався в московську засідку, що з корчів біля Олієва вискочили козаки, що підняли пана на списах, а він сам вирвався з цього пекла і вернувся під браму казарми у Золочів.
Не сказав цього кінь, але за нього промовили розірвані вудила, плати білої піни на грудях і плями крови на сідлі…
До коня підійшов якийсь вояк, взяв за поводи і повів за жінкою. Вона йшла передом, пригорблена і постаріла, втираючи рясні сльози. За нею ступав кінь її мужа з кривавими плямами на сідлі…
Зварич довго стояв і дивився їм услід. Пригадував собі блискучі очі коня, в яких відбився весь жах великої події — війни. Перший раз почув правдивий подих її і разом з острахом влилась у його груди хвиля дивної, незнаної радости…
Жінка, а за нею і кінь, давно вже сховалися за закрутом вулиці, але народ ще довго стояв і говорив про випадок.
Вкінці почав розходитися, несучи зі собою новий матеріал до паніки і нестверджену, але майже певну вістку: майор Клявс згинув!..
Очевидно, що з того знайшлися зараз і висновки:
— Значить, і курінь розбитий.