— Усе гаразд? — запитав майстер насторожено.
— Так.
— Відчуваєш повний комфорт?
— Так.
— А які ті люди?
— Які? — цього разу вже я вдав, що не розумію запитання.
Голос майстра видавав його повністю: він боявся, що допустився в моєму синтезі якоїсь помилки і, доки не оглядала поважна комісія, хотів повернутися в цех, перевірити мої функції, заміряти активність точок вегето-си-метралі, можливо, навіть вдатися до серйозніших акцій.
Я розумів, що майстер не бачить прозорих, але був переконаний, що ті люди — не примара, не галюцинації, а загадка, таємниця, яку Імбрикатус, на жаль, не зможе допомогти розкрити.
— Привиділось просто… Ви не хвилюйтесь, Антоне, все гаразд, — свідомо його обдурював.
Імбрикатус обернувся і ледь помітно посміхнувся до мене. Видалось, що я його повністю заспокоїв.
В комісії було шестеро: голова комбінату біокібернетики — Олександр Сфагнум (високий кремезний чоловік з великими чорними вусами і втомленим поглядом), представник біотехнічного контролю — Вільям Гост — (худий, самозаглиблено усміхнений, з кволим мудрим поглядом), психіатр комбінату — Тихій. Старич (чоловік уже не молодий і огрядний, з крапельками поту на високому чолі), інженер комбінату — біокібер Іліан (академічно красивий, як і всі біокібери), таємниче усміхнений хімік — Антін Янчин та представник Служби Безпеки — біокібер Ровінг (суворий, з допитливим поглядом і якимсь шорстким, матовим обличчям). Вони сиділи півмісяцем по один бік овального столу.
В невеликій яскраво освітленій залі було тихо… Сюди не долинали звуки музики з цеху і, напевне, ніякі сторонні звуки взагалі.
Майстер ішов до столу першим. Я — за ним. Дивився на Олександра Сфагнума і пізнавав його риси, ніби вже бачив колись, але дуже давно. І раптом я відчув, що хтось дивиться мені в потилицю. Ледве стримав себе, щоб рвучко не обернутися. Але розумів, що мій різкий рух відразу приверне увагу. І тому повільно, якомога безпосередніше поглянув назад, не зупиняючись, і побачив: семеро прозорих ідуть за нами. Це було цікаво. Я розхвилювався, і довелось витратити чимало енергії, аби якось притлумити в собі те збудження. Моя поява на світ обіцяла не бути буденною. Чи, може, це у всіх так? А я просто не можу знати, що відчували інші?
— Вітаємо вас, дорогий Білкаре, — зарокотів здалеку могутній бас Сфагнума. — Вітаємо першого представника нового покоління біокіберів. Як себе почуваєте? Усе гаразд?
— Так.
— Ніякого відчуття внутрішнього дискомфорту? — запитав Тихін Старич.
— Ніякого.
— Ви пробачте нам деяку офіційність тону, — сказав Олександр Сфагнум, — але сприймайте нашу розмову як останній крок перед появою у нашому прекрасному багатоликому світі. Ви, Білкаре, ще мусите пройти одне випробування-іспит, а вже по тому зможете себе відчути рівним серед рівних. Тож зарані просимо вибачення, якщо деякі запитання будуть для вас неприємні.
Замість відповіді я посміхнувся. І всі зрозуміли, що я прекрасно себе почуваю і не маю наміру ні на кого і ні за що ображатися.
— Тож ви відчуваєте, що функціонуєте нормально.
— Ага.
— Антоне, режим синтезу витримано?
— Трохи затягнувся сублімаційний період, бо впав тиск у системі. Але ж, гадаю, що то дрібниця…
— А загалом — норма?
— Так, — ствердив Імбрикатус.
— Ви знаєте, хто ми такі? — запитав Тихін Старич.
— Так.
— Назвіть прізвища кожного з нас. Я назвав присутніх.
— Певні, що не помиляєтесь? Чи немає якихось внутрішніх сумнівів?
— Немає.
— Що саме дає вам можливість стверджувати, що ваша інформація правильна?
— Я порівнюю закладені програмою дані з тими рисами та ознаками, які зараз бачу. Скажімо, Олександр Сфагнум — зріст 192, кремезний, з чорними великими вусами, голосовий спектр…
— Зрозуміло, Білкаре. Все гаразд.
— Таке враження, що я вас колись уже добре знав, але просто довго не бачив…
— Так, Білкаре. Усе гаразд. До речі, яка зараз температура повітря в цій залі?
— Двадцять два і три десятих градуса, — відповів я по деякій паузі.
— Підійдіть до мене, — сказав психіатр. — Ви чітко чуєте мій голос?
— Так.
— Ніякої поліфонії чи тривіального затухання звукового сигналу на певних частотах не відчуваєте?
— Нормальне сприйняття звукового спектра. Психіатр дістав з кишені камертона: