5
Страйк розвернувся до Робін, яка знову сіла за комп’ютер. Його кава стояла в неї на столі поруч з ретельно розкладеними листами.
— Дякую,— сказав він і відпив з чашки.— За записку теж дякую. Чому ви на тимчасовій роботі?
— Ви це до чого? — підозріло спитала Робін.
— Ви грамотно пишете. Швидко все схоплюєте. Ви ініціативна — де ви тільки взяли ці чашки і тацю? Каву, печиво?
— Позичила у містера Крауді.
— В якого-якого містера?
— У містера Крауді, який під нами. Він — графічний дизайнер.
— І він вам отак їх дав?
— Так! — відповіла Робін, ніби обороняючись.— Я собі гадала: коли ми пропонуємо клієнту каву, то її треба таки подати.
Те, що вона сказала «ми», трохи підняло Страйків бойовий дух.
— Ну, такого професіоналізму я ще не зустрічав у тих, кого мені досі надсилала ваша агенція, ото вже повірте. Вибачте, що називав вас Сандрою — так звали останню дівчину, яка тут працювала. Як вас звати насправді?
— Робін.
— Робін,— повторив Страйк.— Це неважко буде запам’ятати.
Він уже хотів був пожартувати про Бетмена і його вірного помічника, але жарт помер, не встигши вихопитися, бо раптом обличчя дівчини стало густо-рожевим. Страйк із запізненням зрозумів, що потрактувати його безневинні слова можна дуже перекрученим чином. Робін розвернула стілець до монітора — так Страйкові було видно лише зарум’янену щоку. Вони обоє на мить збентежено застигли, а приміщення ніби зіщулилося до розмірів телефонної буди.
— Я ненадовго вийду,— сказав Страйк, відставивши каву, якої ледь торкнувся, і боком попрямував до дверей, де зняв з вішака пальто.— Якщо мені подзвонять...
— Містере Страйк, я думаю, вам слід це побачити.
Досі червона, Робін взяла зі стосу листів біля комп’ютера яскраво-рожевий аркуш і такий самий конверт, ретельно вкладені у прозорий файл.
Коли вона простягнула файл Страйку, той помітив у неї на пальці обручку.
— Вас тут погрожують убити,— сказала Робін.
— А, так,— озвався Страйк.— Нема про що хвилюватися. Мені таке щотижня надсилають.
— Але ж...
— То незадоволений колишній клієнт. Трохи той-во. Думає, що цими папірцями вижене мене зі справи.
— Так, звісно, але чи не слід показати це поліції?
— Щоб там посміялися?
— Та це не смішно, це ж погроза смертю! — обурилася Робін, і Страйк збагнув, навіщо вона поклала аркуш разом з конвертом у файл. Його це трохи зворушило.
— Покладіть до інших,— сказав він, вказавши на шафку в кутку.— Якби він мене збирався убити, то вже спробував би. Там десь таких листів за півроку валяється. Ви не проти обороняти цю фортецю самотужки, поки я вийду?
— Впораюся,— відповіла Робін, і Страйка потішила кисла нотка у її голосі й очевидне розчарування через те, що ніхто не зніматиме відбитків з листа з погрозами, розмальованого кошенятами.
— Якщо буду вам потрібний, мій номер є на візитівках у верхній шухляді.
— Гаразд,— відповіла вона, не дивлячись ані на шухляду, ані на Страйка.
— Якщо захочете вийти на обід, не вагайтеся. Десь там у столі є запасний ключ.
— Окей.
— Тоді до зустрічі.
За скляними дверима Страйк спинився на порозі крихітної сирої вбиральні. Йому вже притискало, але він вирішив, що професіоналізм Робін і її знеособлена турбота про його безпеку заслуговують на делікатність із його боку. Вирішивши потерпіти до пабу, Страйк попрямував униз.
Надворі він запалив цигарку, звернув ліворуч, проминув зачинене кафе «12 тактів» і рушив вузьким тротуаром Денмарк-плейсу, повз вітрину з різнокольоровими гітарами та стіни, обклеєні папірцями, що тріпотіли на вітру,— геть від ненастанного торохтіння відбійника.
Обігнувши руїну посеред вулиці, біля підніжжя будівлі «Сентр-Пойнт», Страйк пройшов повз величезну золоту статую Фреді Мерк’юрі навпроти входу до театру «Домініон», на тому боці вулиці. Голова Фреді була нахилена, кулак піднятий — такий собі язичницький бог хаосу.
Над роздовбаною дорогою підносився розцяцькований вікторіанський фасад пабу «Тотенгем», і Страйк, якому чималі грошики приємно обтяжували кишеню, штовхнув двері й опинився у безтурботній вікторіанській атмосфері полірованого різьбленого дерева й мідних оздоб. Перегородки з матового скла, старовинні шкіряні канапи, позолочені дзеркала над баром, херувими, роги достатку — все говорило про
упевнений, упорядкований світ і складало приємний контраст до розгардіяшу на вулиці. Страйк замовив пінту корнволльського пива і з кухлем пішов углиб майже порожнього пабу, де поставив пиво на високий круглий столик під крикливо розписаним скляним склепінням, а звідти рушив просто до чоловічого туалету, де смерділо сечею.