За десять хвилин Страйк, який тепер почувався набагато краще, вже на третину спорожнив свій кухоль, що тільки посилило анестезуючу дію втоми. Смак корнволльського пива навіював думки про домівку, про мир, про давно втрачене відчуття безпеки. Просто навпроти Страйка було зображення вікторіанської діви, яка танцювала з трояндами у руках. Своєю кокетливою позою, своїм поглядом, крізь пелюстки спрямованим на Страйка, своїми величезними персами, що ховалися під білою тканиною, діва нагадувала справжню жінку не більше, ніж круглий столик, за яким сидів Страйк, чи огрядний бармен з хвостиком на потилиці.
І думки Страйка полинули до Шарлотти — справжньої до шпику кісток; вродливої, небезпечної, мов загнана у кут лисиця, розумної, іноді дотепної і — словами найдавнішого Страйкового друга — «кінченої, що аж край». Невже цього разу дійсно крапка? Оповитий утомою, Страйк пригадував сцени з учорашнього вечора й сьогоднішнього ранку. Врешті-решт Шарлотта зробила те, чого він не міг пробачити, і, понад сумнів, щойно мине дія анестетика, біль буде нестерпний; та нині потрібно обміркувати практичні питання. Вони вдвох мешкали у Шарлоттиній квартирі — стильному й дорогому помешканні на Голланд-Парк-авеню,— з чого випливало, що з другої години ночі Страйк із власної волі став безхатьком.
(«Блуї, переїзди до мене. Господи Боже, ну це ж розумно. Зекономиш, поки будуєш власну справу, а я за тобою нагляну. Не варто тобі жити самотою, поки оговтуєшся. Блуї, ну будь розумником...» Ніхто більше не назве його Блуї. Блуї помер).
Це вперше за їхні довгі й буремні стосунки пішов він. Три попередні рази кінець оголошувала Шарлотта. Й обоє без слів розуміли, що коли піде він, коли не витримає він, то це буде геть інакше розставання, ніж ті, які ініціювала Шарлотта і які, хай болісні й неприємні, не здавалися остаточною крапкою.
Тепер Шарлотта не заспокоїться, поки не завдасть йому якнайбільше страждань. Ранкова сцена, коли вона увірвалася до нього в офіс, була, понад сумнів, лише передсмаком того, що відбуватиметься у прийдешні місяці, ба навіть роки. Страйк не зустрічав ще людини з такою жагою помсти.
Він пошкутильгав до бару, отримав ще пінту і повернувся до столу, щоб знову поринути у похмурі роздуми. Розставання з Шарлоттою поставило його на край справжньої катастрофи. Боргів Страйк мав стільки, що тільки Джон Бристоу і відділяв його від життя у спальнику на вулиці. Власне, якщо Ґіллеспай звернеться з вимогою виплатити позику, яка пішла на перший внесок за Страйків офіс, вулиця неминуча.
(«Телефоную спитати, як ваші справи, містере Страйк, бо виплата цього місяця ще не надійшла... Ми можемо очікувати на неї найближчими днями?»)
І ще (коли вже дійшло до роздумів про недолугість його життя, чом не скласти докладний перелік?) не слід забувати, наскільки Страйк за останній час погладшав: набрав цілих півтора стоуна, тож тепер він не лише товстий і неспортивний, а й додає зайвого тиску на протез гомілки, який нині спочиває на мідній поперечині під столиком. Страйк кульгає винятково тому, що через зайву вагу протез натирає. Нічна прогулянка вулицями Лондона з наплічником добра не додала. Знаючи, що йде прямою дорогою до злиднів, Страйк вирішив бодай обрати найдешевший шлях.
Він повернувся до бару по третю пінту. Сидячи за своїм столиком під склепінням, витягнув мобільник і набрав свого приятеля у лондонській поліції; хай ця дружба тривала усього кілька років, але зав’язалася вона за надзвичайних обставин.
Так само, як «Блуї» його називала лише Шарлотта, тільки інспектор Ричард Анстис кликав Страйка «Містиком Бобом» — і саме це прізвисько він вигукнув, почувши голос друга.
— Мені потрібна послуга,— мовив Страйк до Анстиса.
— Кажи.
— Хто займався справою Лули Лендрі?
Анстис, поки шукав потрібні номери, устиг розпитати Страйка про бізнес, праву ногу й наречену. По кожному з трьох питань Страйк набрехав.
— Радий чути! — весело відповів Анстис.— Так, ось номер Вордла. Він нічого; трохи самозакоханий, але з ним ти поладнаєш краще, ніж з Карвером, той геть паскуда. Можу замовити за тебе слівце Вордлові. Якщо хочеш, наберу його просто зараз.
Страйк витягнув з дерев’яної стійки під стіною туристичний буклет і записав номер Вордла поряд зі світлиною лондонської кінної гвардії.
— Зайдеш у гості? — запросив Анстис.— І Шарлотту приводь.
— Так, було б добре. Я тебе наберу, просто зараз у мене сила справ.