Надворі все торохкотів відбійник. Десь о другій зарипіла стеля — пожилець квартири нагорі виявляв активність, а загалом Робін була у цілій будівлі, вважайте, сама. Потроху ця усамітненість укупі з чистою радістю, що загрожувала розірвати їй груди щоразу, коли Робін поглядала на обручку в себе на лівій руці, надала їй упевненості. Вона почала наводити лад у маленькій кімнаті, яка тимчасово перебувала під її контролем.
Попри загальну занедбаність і шар бруду, Робін скоро виявила чітку організацію, яка потішила її власну акуратну натуру. Папки з коричневого картону (дивно було бачити таку старожитність у добу неонового пластику) розміщувалися на полицях позаду її столу в хронологічному порядку; на корінці кожної було від руки записано серійний номер. Розгорнувши одну з папок, Робін виявила, що металевими скріпками скріплювали окремі аркуші у файлах. Левову частку матеріалів було написано нечітким, нерозбірливим почерком. Мабуть, оце так працює поліція. Мабуть, цей Страйк — колишній поліціянт.
У середній шухляді шафки Робін виявила стос рожевих листів з погрозами, про які говорив Страйк; поруч були договори про конфіденційність. Робін узяла один і зачитала: простий бланк, де вимагалося, щоб підписант поза роботою утримувався від обговорення людей чи інформації, до яких отримав доступ у робочий час. Робін на мить замислилася, а тоді підписала один примірник, поставила дату, пішла до кабінету Страйка і залишила документ у нього на столі, щоб він і сам поставив своє прізвище над пунктирною лінією.
Склавши цю односторонню присягу мовчати, Робін знову відчула ту загадковість, навіть чарівність, яку уявляла, коли стояла перед скляними дверима з написом «Приватний детектив», перш ніж двері розчахнулися і Страйк мало не скинув її зі сходів.
Поклавши бланк Страйкові на стіл, Робін помітила мішок, запханий у куток за шафкою. Між роззявленими зубцями змійки виднівся краєчок брудної сорочки, будильник і упаковка мила. Робін зачинила двері до кабінету, ніби побачила щось інтимне, бентежне. Вона склала докупи чорняву красуню, яка вибігла вранці з будинку, численні Страйкові подряпини і те, що тепер видавалося дещо запізнілою, але рішучою гонитвою. У новому радісному стані заручин Робін була схильна відчувати безмежну жалість до людей, чиє особисте життя склалося не так добре, як у неї,— якщо безмежну жалість можна дорівняти до неймовірної насолоди, яку вона відчувала, коли думала про свій майже рай.
О п’ятій годині — тимчасовий шеф досі не повернувся — Робін вирішила, що має повне право йти додому. Вона мугикала пісеньку, поки заповнювала власний графік, і заспівала уголос, надягаючи тренч; потім замкнула офіс, опустила ключ у поштову скриньку, не без обережності спустилася металевими сходами й пішла — до Метью, додому.
7
Перші пообідні години Страйк провів у будівлі Студентської спілки Лондонського університету, де, насуплено й рішучо проминувши приймальню, зміг потрапити в душ — і ніхто не спинив його і не спитав студентського. Потім у кафе він з’їв черствий ролл із шинкою і шоколадку. А далі пішов блукати, мало що тямлячи від утоми, і курив між відвідинами дешевих крамниць, куди заходив купити на гроші Бристоу ті нечисленні побутові дрібнички, яких потребував після втрати житла. Ранній вечір застав його в італійському ресторані в товаристві кількох великих коробок і кухля пива, якого Страйк крутив, поки не забув, навіщо вбиває час.
До офісу він повернувся майже о восьмій. О цій годині Лондон подобався йому найбільше: робочий день скінчився, вікна пабів тепло жевріють, як коштовне каміння, на вулицях вирує життя, а вічна присутність старовинних будинків, чиї обриси пом’якшує світло вуличних ліхтарів, дивним чином втішає. Ми таких, як ти, бачили багацько, ніби шепотіли вони, поки Страйк кульгав уздовж Оксфорд-стріт з розкладачкою у коробці. Сім з половиною мільйонів сердець стукотіло зовсім поруч у цьому велетенському старовинному місті, й чимало з них, урешті-решт, болить набагато гірше, ніж у Страйка. Небеса набували кольору індиго, а Страйк, утомлено проминаючи крамниці, які зачинялися, знайшов розраду в цьому безмірі й анонімності.
Затягнути розкладачку по металевих сходах нагору виявилося тим ще подвигом, і коли Страйк дістався дверей зі своїм іменем, біль у правій нозі став нестерпним. Страйк притулився до дверей, перенісши всю вагу на ліву ногу, і важко дихав, дивлячись, як туманиться скло.