— От жирна срака,— мовив він уголос.— Старий довбаний динозавр.
Обтерши з чола піт, Страйк відімкнув двері й перетягнув свої численні покупки через поріг. У кабінеті він відсунув стіл і поставив розкладачку, розгорнув спальник, наповнив чайник у раковині за скляними дверима.
На вечерю — відерце локшини швидкого приготування, яку він обрав, бо вона йому нагадувала солдатські пайки: взяти локшину його змусила якась глибоко вкорінена асоціація між сухпайком і тимчасовим житлом. Коли чайник закипів, Страйк налив окріп до відерця і з’їв локшину пластиковою виделкою, взятою у студентському кафе. Сидячи на офісному стільці, він дивився на спорожнілу вулицю, на рух машин ген в оповитому сутінками її кінці, й дослухався до гупання басів у кафе «12 тактів» унизу.
Страйкові траплялося спати і в гірших місцях. Серед них були і бетонна підлога багатоповерхового гаража в Анголі, і розбомблена фабрика, де вони поставили намети, а вранці викашлювали чорну сажу; і — найгірший з усього — сирий гуртожиток комуни у Норфолку, куди мати притягла восьмирічного Страйка і його шестирічну напівсестру. Він добре пам’ятав незатишність лікарняних ліжок, у яких лежав місяцями, і різні самозахопи-сквоти (де також мешкав з матір’ю), і зимові ліси, де ставав табором в армії. Нехай проста розкладачка під голою лампочкою не обіцяла комфорту, та у порівнянні з тими місцями це була розкіш.
Купівля простих речей для забезпечення своїх нехитрих потреб заспокоїла Страйка, повернула його у знайомий стан солдата, який робить те, що потрібно зробити, не питаючи і не нарікаючи.
Він викинув відерце від локшини, увімкнув лампу і сів за стіл, де Робін провела більшу частину дня.
Збираючи перші складові нової справи (папку в міцній палітурці, чистий папір, скріпку, записник із нотатками розмови з Бристоу, буклет з «Тотенгему» й візитівку Бристоу ), Страйк помітив, що у шухлядах прибрано, з монітора витерто пил, порожніх чашок і недоїдків немає, а в повітрі витає легкий запах аерозолю «Пронто». Трохи здивований, Страйк відкрив «касу» і знайшов там записку: охайний округлий почерк Робін повідомляв, що Страйк винен їй сорок два пенси за шоколадне печиво. Страйк відрахував сорок фунтів з пачки, яку видав йому Бристоу, і сховав до жерстянки; потім, подумавши, згори на купюри поклав сорок два пенси монетами.
Далі Страйк узяв одну з ручок, які Робін акуратно склала у верхній шухляді, й, поставивши дату, почав швидко писати. Записи розмови з Бристоу він вирвав з блокнота і додав до справи; окремо занотував усі свої дії до нинішнього Моменту, включно з дзвінками Анстису й Вордлу, записав їхні номери (але інформація, яку надав Страйкові інший приятель,— імена, адреси,— до справи не потрапила).
Нарешті Страйк присвоїв новій справі серійний номер і записав його на корінці разом з назвою — «Нагла смерть, Лула Лендрі». Далі поставив папку на місце — на правий край полиці.
І тоді зрештою відкрив конверт, у якому, за словами Бристоу, містилися важливі докази, які проґавила поліція. Щільні рядки, написані чітким і виробленим почерком юриста, ледь закручувалися вгору. Як Бристоу й обіцяв, йшлося у записах головно про дії чоловіка, якого він називав Бігуном.
Бігун був високий і чорний і ховав обличчя під шарфом; він з’явився на записі камери нічного автобуса, який ходив маршрутом Іслінгтон — Вест-Енд. Бігун сів у цей автобус за п’ятдесят хвилин до загибелі Лули Лендрі. Далі він з’явився на записі камери спостереження в Мейфері: йшов у напрямку будинку Лендрі о 1:39 ночі. Просто під камерою він зупинився і ніби перевірив щось на папірці («Адресу? Маршрут?» — послужливо припускав у нотатках Бристоу), а тоді зник з очей.
Та сама камера спостереження зафіксувала, як о 2:12 Бігун промчав у зворотному напрямку і знову зник.
«За ним біжить ще один чорний — можл., сторожив? Чи крав машину, і його сполохали? За рогом у цей час увімкнулася сигналізація на авто»,— писав Бристоу.
Пізніше ще одна камера спостереження зафільмувала «чорного чоловіка, дуже схожого на Бігуна», який ішов вулицею неподалік Грей-Інн-скверу, за кілька миль від місця подій, у ніч смерті Лендрі. «Його обличчя теж не було видно»,— додавав Бристоу.
Страйк відірвався від нотаток і потер очі. Скривися — забув, що одне око підбите. Він перебував у стані запаморочення й неспокою, характерному для глибокої втоми. Тяжко, хрипко зітхнувши, Страйк повернувся до читання нотаток Бристоу, стискаючи у волохатій руці ручку, готовий робити примітки.