Може, Бристоу і тлумачив закон об’єктивно й безпристрасно у конторі, яка видала йому стильну бізнесову візитівку, але вміст конверта лише підтвердив Страйкові підозри: особистим життям його клієнта керує невиправдана одержимість.
Хай яка причина зацикленості Бристоу на постаті Бігуна — чи його мучить таємний страх міського бабая — чорношкірого злочинця, чи він керується іншими, глибшими, більш особистими мотивами — годі було уявити, щоб поліція не провела розслідування щодо цього Бігуна і його можливого супутника (який чи то сторожив, чи то крав машину). І вже напевно були вагомі причини зняти з нього підозру.
Широко позіхаючи, Страйк узявся за другу сторінку нотаток Бристоу.
О 1:45 Дерик Вілсон, охоронець, який того вечора чергував у фойє, почувся зле і вийшов до туалету, де пробув приблизно чверть години. Таким чином, протягом п’ятнадцяти хвилин перед загибеллю Лули у фойє нікого не було, і хто завгодно міг пройти непоміченим. Вілсон вийшов з убиральні тільки після того, як Лула вже упала,— почув, як кричить Тенсі Бестиґі.
Це вікно можливостей ідеально збігалося з часом, коли Бігун мав би дійти до будинку №18 на Кентигерн-Гарденз, якщо пройшов під камерою спостереження на розі Алдербрук-роуд і Белламі-роуд о 1:39.
— І як же,— пробурмотів Страйк, потираючи чоло,— він розгледів крізь вхідні двері, що охоронець пішов до нужника?
Я розмовляв з Дериком Вілсоном, який радо відповідає на всі питання.
Можу закластися, ти йому заплатив, подумав Страйк, побачивши поруч з цими останніми словами телефон охоронця.
Він відклав ручку, якою планував нотувати власні міркування, і прикріпив записи Бристоу до справи. Далі вимкнув настільну лампу і пошкутильгав попісяти в загальному туалеті біля сходів. Почистивши зуби над потрісканою раковиною, Страйк замкнув скляні двері, виставив будильник і роздягнувся.
У неоновому світлі вуличного ліхтаря Страйк розстебнув кріплення протезу, стягнув його з кукси — та сильно боліла — і зняв гелеву прокладку, яка більше не притлумлювала болісних відчуттів. Поклавши штучну ногу біля поставленого на зарядку мобільника, він вліз у спальник і ліг, підклавши руки під голову і дивлячись у стелю. Як Страйк і боявся, свинцевої утоми тіла виявилося недосить, щоб заспокоїти зболений розум. Стара хвороба повернулася, знову мучила його, сіпала.
Що вона там зараз робить?
Учора ввечері — в іншому світі — він ще мешкав у ошатній квартирі в найбажанішому районі Лондона з жінкою, глянувши на яку, будь-який чоловік ставився до Страйка з недовірливою заздрістю.
«Чому ти просто не оселишся зі мною? Блуї, та Господи Боже, це ж розумно. Чому ні?»
Страйк від самого початку знав, що то помилка. Вони вже чинили так раніше, і кожного чергового разу колотнечі було більше, ніж попереднього.
«Боже, та ми ж заручені, чому б тобі не жити у мене?»
Шарлотта казала слова, які мали довести, що, мало не втративши його назавжди, вона змінилася так само сильно, як і сам Страйк, який тепер мав півтори ноги.
«Мені не треба обручки. Не сміши мене, Блуї. Гроші потрібні тобі на нову справу».
Страйк заплющив очі. Після того, що сталося вранці, повертатися немає куди. Вона збрехала один зайвий раз — про одну надто важливу річ. Але Страйк повертався до ситуації знову і знову, мов до давно розв’язаного рівняння, боячись, що зробив якусь елементарну помилку. Він з болем пригадував, що дати повсякчас змінювалися; пригадував її небажання звернутися до лікаря; її лють, з якою вона відкидала всі прохання пояснити, що відбувається, а потім несподівану заяву, що все позаду, хоча і близько не було доказів, що взагалі щось колись мало місце. Окрім інших підозрілих обставин, був ще один чинник: на власному гіркому досвіді Страйк
переконався, що Шарлотта — міфоманка, яка потребує провокувати, дражнити, випробовувати.
«І не смій, чорти б тебе вхопили, розслідувати моє життя! Не смій ставитися до мене, як до якоїсь наркоманки з вулиці. Я тобі, бляха, не фігурантка справи; ти мене буцімто кохаєш, а сам навіть у цьому мені не віриш...»
Але та брехня була вплетена в саму її природу, в її життя; жити з Шарлоттою і кохати її означало повільно вплутуватися у брехню, боротися за правду, боротися за зв’язок з реальністю. Як же так сталося, що він, який від перших років життя прагнув розслідувати, дошукуватися, збирати правду з найменших проблисків, міг отак відчайдушно й надовго закохатися у дівчину, яка брехала так легко, як інші жінки дихають?